Читати книгу - "Німа"

— Скільки я накоїла помилок… Скільки завдала болю. Чому не собі? Чому тим, кого любила? — Тасіта рвучко гасить цигарку. На очі набігають сльози. — Навіщо дозволила себе любити? Чому не виправила те, що могла…

Жар обіймає її.

— Припини себе картати. Пробач собі все, що сталося.

Піддослідна схлипує.

— Стільки страждань… Я знущалася над Валеном. Я не пішла наперекір суспільству, щоб визволити Віру. Я не підпускала тебе до себе, хоча ти любиш мене зараз…

Сльози починають крапати на сорочку хлопця.

— Ти не навмисно. Довкола тебе була жорстокість, і ти сама стала такою ж. Але ж це лиш зовні… Усередині ти добра…

— Мене це не виправдовує. Як і тебе, коли ти бив людей ні за що.

— І ти завдала собі більше болю, ніж решті.

— Собі пробачити неможливо… Я знаю, що могла якось уплинути й нічого не зробила… Я… мабуть… бачила в них силу, якої не було… І сподівалась на те, що вони зроблять правильний вибір. Але ж вони не я.

— Так, припини картати себе! — Жар із силою термосить її. — Ти покладала на них сподівання, а вони їх не виправдали. Не ти винна — вони!

— Я! Вони закохалися в мене — бездушну, холодну, байдужу… Ти сам знаєш… Ти це мав відчути. А я… коли було потрібно, нічого не зробила. Так і відпустила від себе Валена, з яким ходила босоніж по снігу. Так і відвернулася від Віри, яка на моїх очах утратила прихильність власної матері. І нічого не зробила.

— Дещо маєш робити не ти. Кожна людина має усвідомити, що це потрібно саме їй. Ти ж дала їм усе, що могла дати. А те, що вони не скористалися цим… це не твоя провина.

— Пробачте… — Тася стискає Жара в обіймах, ридає. — Пробачте мені всі, хто любив мене… бездушну, жорстоку… Пробачте мені! Пробачте мені такій безвідповідальній… такій холодній… Пробачте, що не зробила більше…

Вони стоять і вперше курять разом, дивлячись на захід сонця.

— Зрештою… Якщо людина не захоче, то нічого й не зміниться… Кожен має сам усвідомити наскільки важливим є те, що він робить… про що думає… Не тільки ти робиш перші кроки… Кожен робить це самостійно. І я кажу зараз не про твоїх колишніх… Про всіх. Кожному слід навчитися бути собою й не боятися… Йти проти думки більшості, як цього не зробила Віра. І йти за покликом серця, як цього не зробив Вален.

Легкий приємний звук бонго, що лунає з-під дерева на одній з людних вулиць міста. Стоїть страшенна спека. Спокій яскравого сонячного дня не порушує навіть подув вітру.

— Жаре! Куди ти заховався? — Легка зваблива сонячна дівчина нахиляється над хлопцем, який сидить на землі. — Сьогодні багато людей. Тобі треба бути поряд.

Він підводить на неї очі й посміхається так, що душа аж щемить від радості. Ця посмішка без болю й суму. Без темних думок. Без жалів.

— Тобі теж варто посидіти трохи в тіні. Дуже спекотно…

— Я не можу. Щойно купили мою картину. Не хочу далеко відходити. Мені це так подобається!

Тасіта зі сміхом відкидає волосся назад. Вона зовсім не схожа на себе. Така світла й радісна. В її одязі більше немає темних кольорів, а в душі — монстрів.

Посеред вулиці на покривалах стоять її картини. Одна краща за іншу. Вони стоять у тіні придорожніх дерев, але все одно сяють.

Жар простягає до неї руку й торкається волосся.

— Ти так змінилася…

Дівчина, більше не піддослідна, ласкаво гладить його руку.

— Просто я щаслива.

— Але ж ти все ще п’єш. І куриш.

Вона повертається до нього спиною, дивиться на свої творіння.

— Так. Але я більше не впиваюсь. Я насолоджуюсь смаком. Я більше не вбиваю себе. Тепер я просто смакую те, що роблю і як роблю. Для мене це стало чимось більшим. Я більше не хочу просто так займатися з кимось сексом. Тепер у мене є єдиний коханий чоловік й улюблена робота. Тепер я по-справжньому дихаю. Я справді живу.

До її картин підходить якась жіночка, і Тася поспішає до неї.

Жар спостерігає за тим, як вона щось весело розповідає їй, показує на малюнки й сміється. У його грудях щось солодко зітхає з полегшенням.

— Просто… Тепер ти — це ти. І ти завжди житимеш так, як хочеш. І робитимеш, що хочеш. Тепер ти це можеш, тому що більше не боїшся. І ти вільна. Навіть від мене. Для тебе єдиний володар — це мистецтво. Ти щаслива тому, що робиш те,