Читати книгу - "Українська література 17 століття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ти-сь било хлібом завжди приходневі,
Ти убогому маткою било студентові,
В тобі хто мешкав, нігди не шкодовав,
Хто ся шановав.
Тераз не стуйте ж! на що ж юж приходить! Снат ся юж на тоє, подобно, заводить,
Жеби сь юже било в нівеч обернено,
З грунту знищоно.
О пані зацная! будь же літостивая,
Не будь крт>вє людської так ганебне хтивая, А тот гнів в собі рач умодеровать,
Ласку даровать.
Отпусти ж вини виноватцом своїм,
Би теж пан, єсли-сь пребачив, і твоїм,
В которім ся кохаєш, єго наслідуєш,
Вірне милуєш...
Кирило
ТРАНКВІЛІО Н-С ТАВРОВЕЦЬКИ Й
із книжки
«ПЕРЛО МНОГОЦІННОЄ»
ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА
0 ТОЙ ПРЕЗАЦНОЙ КНИЗІ, КОТОРАЯ ТО КНИГА НАЗВАНАЯ «ПЕРЛО МНОГОЦІННОЄ» ДЛЯ ДВОХ ПОВАЖНИХ ПРИЧИН. ІЇЕРПОЄ, для високого БОГОСЛОВСЬКОГО РАЗУМА. ПОВТОРЕ, ДЛЯ СЛАДКОГЛАГОЛИВОГО РИТОРСЬКОГО ЯЗИКА І ПОЕТИЦЬ-
КОГО ХУДОЖЕСТВА. РАЗУМ В ТОЙ КНИЗЄ ФІЛЮЗ[0ФСЬКИЙ] БОЗСЬКІИЙ]
Ласкавий чительнику! Подобаєт вам напруд то відати, для чого автор важив ся подиймовати так великую і тяжкую працю около тої презацної книги, реченої «Перло много-цінноє». Абовім правдиве годна такового титулу славного, кгди ж перла родяться в глубині морськой од блискавиці
1 з трудностю на світ виносяться. Так і в той книзі слова на честь, і славу, і хвалу імені бозському суть яко перла много-ціннії, рожденнії од молнії небесної, од світлості духа святого, в глубині небесної премудрості, а винесені нині в мир сей дольний видимий високопарним і многозрительним умом моїм, на вічную радость і ненаситимую сладость душам христолюбивим. Христос єст істинноє веселіє любящим його. Прето таковую працю мор трудную з любовію прийми.
Правдиве многими трудами тая книга святая взяла своє совершенство, а звлаща в поетицьком художестві. Богословськая річ і правда латвійша просто писать, але под метрами бозськії речі трудно, і барзо трудно. Тілько той тоє знаєт, кто того ремесла заживаєт. То мя до тої трудної праці побудило в старості літ моїх, аби чловік охотнійший бив до читання речій бозських і таємниць збавенних, которії суть почасті описані сладкою мовою под метри, а звлаща для молодих, жеби ся заправляли гарячою любовію до хвали божої і розрадуваною душею завше хвалили, благословили, благодарили, воспівали, величали бога, творця свойого.
А таковоє набоженство одправуєт христолюбивая душа двіма способами. Первоє, з умиленієм сльоз гарячих, о невин-ной смерті сина божія. Єсли схочеш сльозами твоїми омити пречистії нозі і невиннії рани господа і жениха душі твої, яконачастій розмишляй набожне невинную смерть господа нашого Іїсус Христа, сина божія, і страданія його, рани і болєзні, і пролиттє крові його пресвятої за гріхи твої. Співай же жалосно о смерті сина божія на кождий п’яток. Сльози виводить од закаменілого серця пам’ять смерті Христової, которая описана под метри. Так же співай собі жалосно
0 покаянію грішних, і там істяжеш умиленіє сльоз на омит-тя гріхов твоїх. Повторе, хвали бога твойого розрадованною душею. Розмишляй дари його дивнії і добродійства многії
1 неізреченнії, видимії і невидимії. Прето, єсли схочеш радості бозської доступити і нею наповнити душу свою і серце, співай же собі весело в радості, о трьох персонах бозських,
о персоні отцевськой преславной, і синовськой, і духа святого. Бог бо єст вічная радость душі нашої. І пам’ять його святая славная. Кто її обносить у душі своїй, од такової душі далеко стоїть хитрость діаволя і печаль, тілько радость вічная содер-жить таковую душу. Двоякий то дар божий биваєт при душі справедливой: умиленіє сльоз і радость бозськая, же ся о бозі радовати. Яко пророк рече: «Радуйтеся богу, помощникові нашому. Воскликніте гласом радості, всі язиці, восплещайте руками, радуйтеся, праведнії о господі, і веселітеся» І пречистая матір божія рекла: «Возрадовася дух мой о бозі, спасі моєм» 2 Тоє ж і Павел святий апостол глаголет: «Радуйтеся о господі, і паки реку, радуйтеся 3. Радость ваша ісполнена нехай будет. Наповняйтеся духом радості, глаго-лющи во псалмєх і піснєх духовних, воспівающе і поюще во сердцах ваших господеві». Прето ліпше єст співати духовнії пісні, аніж свіцькії сромотнії бісовськії.
А при том і то потрібно відати тобі, ласкавий чительнику, іж тая книга презацная, хотяй ся видить мала в очах людських, але великії содержить в собі тайни, збавенню твоєму служачи. Так суть високого разума богословського, же із єдиного віршика двох або трьох слов може добрий казнодія казання повісти, і кротко зв’язную річ розпространити, і душі людськії утішити словом божим. Так же в школах будучії студенти могуть собі з тої книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїтії часу потреби свої, хоч і на комедіях духовних. А єсли би теж хто схотів міти собі за патронку матір божію, пречистую діву Марію, нехай же похвалу її читаєт і співаєт на кождую суботу, пруд ко таковий почуєт поправу живота свойого і повстання з гріхов своїх. Так же і до ангелов божіїх святих і добрих, хто обере собі за патрона Михаїла архангела.
Читай ангелом в понеділок, апостолом в четвер [ток], мучеником святим в среду, о страстєх господніх в п’яток, о покаянію [во] второк, а о трьох персонах бозських в неділю. А в том наболі [й] читай, що собі подобаєт і зезволить співати, читати, хвалити бога твойого, і благодари [ти] а святих угодников божіїх. Честь почитай, величай, славу їх пропові-дай, да ж з ними і ти прославитися. А при том читай о премудрості бозськой і людськой, і душу твою утішай, а до неї ся поспішай, хочеш ли і ти бити мудрим. Так же о четирьох пратєх часто розмишляй, перед очі свої став тії врата — визволять тя од гріхов смертельних, од лаком [ства] і не-чист[ості], од гордості і проч [іїх] злос[тей], а в добродійства] заправлять вірного чловіка, і так щасл [иво] дой-де [ш] четвер[тих] врат царства небесного, його ж всіх нас сподоби, Христе, боже наш, получит [и], там тебе хвалит [и], купно отця, і сина, і духа святого, нині і прісно і во вік[и] вік[ов].
Амінь.
ЕПІГРАМА
Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить, Проше, нехай мі пребачить.
Гди ж теольогія святая в колі фільозофськом вакує, А поетами і виборними бракує,
Сама живе у славі світородной,
Тілько ся часом показує душі годной З дару бозького знамените,
Мудростю своєю не закрите,
У світлості свої слави,
Без поетицької забави.
А то она у моці маєт,
Же байки поганськії розбиваєт І навіки до них ся не знаєт,
А сама в правді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.