read-books.club » Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 90 91 92 ... 129
Перейти на сторінку:
Однією із найважливіших його статей, судячи з візантійських джерел, було хрещення Русі.

Ось що писав патріарх Фотій у своєму “Окружному посланні” східним митрополитам: “Підкоривши сусідні народи і через це занадто загордившись, вони (руси. — П.Т.) підняли руку на Ромейську імперію. Але тепер вони поміняли еллінську і безбожну віру (язичництво. — П.Т.), якої раніше дотримувалися, на чисте християнське вчення, ввійшовши до числа підлеглих нам і друзів ... і в них розгорілась така спрага віри і ревнощі, що вони прийняли пастиря і з великим усердям виконують християнські обряди”[538].

Аналогічні свідчення вміщені і в життєписі імператора Василія І Македонянина, складеному його онуком Костянтином Багрянородним. “І народ росів, войовничий і безбожний, щедрими подарунками золота і срібла і шовкового одягу Василій (імператор. — П.Т.) залучив до переговорів і, уклавши з ними мирний договір, переконав (їх) стати учасниками божественного хрещення, влаштував так, що вони прийняли архієпископа”[539].

Розбіжності між двома джерелами торкаються не суті явища, а лише його приурочення. Патріарх Фотій пише, що хрещення Русі відбулося при ньому, а, отже, і при Михаїлові, а Костянтин Багрянородний приписує заслуги хрещення русів Василію І Македонянину та патріарху Ігнатію. Ще М.М. Карамзін намагався узгодити цю суперечність, він припускав, що на Русь могли двічі посилати церковних ієрархів — за Фотія і за Ігнатія[540].

Ця важлива подія в житті Київської Русі не відзначена в “Повісті минулих літ”. Тут не місце з’ясовувати причину цього факту. Можливо, що у первісній редакції ці відомості були, але пізніше при черговому редагуванні “Повісті” випали, оскільки не вписувались у концепцію варязького пріоритету в руській історії. З вітчизняних писемних джерел лише Никонівський літопис зберіг відомості про хрещення Русі. Вони вміщені в тій його частині, яка була складена, як вважають Б.О. Рибаков та інші дослідники, на основі літопису Аскольда. “Сътвори же и мирное устроение съ прежереченными Русы, и преложи сихъ на християнство, и обѣщавшися креститися, и просиша архирея, и посла къ нимъ царь”[541]. Далі в літопису розповідається про чудо з евангелієм, яке кинули до вогнища, але воно не згоріло, що й стало переконливим доказом сили Христової.

На користь факту хрещення Русі в 60-ті роки IX ст. побіжно свідчить розповідь “Повісті минулих літ” про вбивство Аскольда. “И убиша Аскольда и Дира, и несоша на гору, и погребоша и на горѣ, еже ся ныне зоветь Угорськое, где ныне Олъмин дворъ; на той могилѣ поставилъ Ольма церковь святаго Николу”[542]. На основі цього повідомлення В.М. Татищев вважав, що християнським ім’ям Аскольда було Микола. Оскільки Аскольд прийняв смерть за християнську віру, то, на думку історика, його можна було б вважати навіть першим руським мучеником[543].

У цитованому вище літописному тексті, який має безпосереднє відношення до християнства Аскольда, не зовсім зрозумілим є свідчення про якогось Ольму, котрий поставив на могилі вбитого князя церкву. Ім’я це згадується не у всіх літописних списках. У Радзивіллівському і Лаврентіївському списках уточнення, хто саме поставив церкву, немає. Іоакимівський літопис відносить будівництво церкви св. Миколи до часу ранішого, ніж князювання Святослава Ігоревича, а Київський синопсис уточнює, що побудована вона була княгинею Ольгою. Обидві літописні версії знайшли своїх прихильників і противників. Відомий знавець Києва М.В. Закревський рішуче відстоював пізнє походження церкви на Аскольдовій могилі. Причину того, що деякі дослідники приписували честь її заснування Ользі, він пояснював подібністю імен “Ольма” і “Ольга”. Це логічна думка. Пізніші укладачі літописних списків справді могли переплутати ці імена. Але де гарантія того, що вони послідовно замінювали “Ольму” на “Ольгу”, а не навпаки?

Цікаві думки про християнський храм на Аскольдовій могилі висловив перший ректор Київського університету М.О. Максимович. Він віддав перевагу Іоакимівському літопису і Київському синопсису. Для Ольги як нової християнки, на думку історика, будівництво церкви на могилі першого князя-християнина було справою природною. Ім’я Ольма вийшло з-під пера пізніших переписувачів. Це стосується і слів “Ольмин двір”, які у списку Нестора, очевидно, мали написання “Ольжин двір”.

Певно, церква св. Миколи справді була побудована (або відновлена, оскільки можливо, що ще при Аскольді тут існувала якась капличка) за князювання Ольги. Найбільш сприятливої ситуації для цього в Києві не було з кінця IX — до кінця X ст. Помилково думати, що це могло статися одразу ж після смерті Аскольда, за правління Олега й Ігоря. Ще менше підстав відносити цю подію до часу Святослава і початку правління Володимира, вороже ставлення яких до християнської релігії засвідчено джерелами. Іоакимівський літопис повідомляє, що саме Святослав зруйнував церкву на Аскольдовій могилі.

Деякі дослідники схильні ототожнювати Ольму руських літописів з угорським вождем Алмошем, який нібито дружив з Аскольдом. Скільки-небудь переконливих даних на користь цього твердження немає. Згідно з “Повістю минулих літ”, угри проходили повз Київ у 898 р., насправді це було, очевидно, кількома роками раніше. Джерела свідчать, що в 896 р. союз угорських племен знаходився уже в Середньому Подунав’ї. В усякому разі поблизу Києва угорці з’явилися лише через 12 — 14 років після вбивства Аскольда, коли київським князем був язичник Олег. Навіть припущення про те, що він міг дозволити комусь будівництво храму на могилі вбитого ним попередника, виглядає неймовірним. Ще одним аргументом проти висловленої вище думки є язичництво самого Алмоша. Як відомо, наверненння угорців до християнства (римського зразка) почалося лише близько середини X ст., до цього вони були язичниками і ставились до чужої їм християнської віри негативно.

Отже, з джерел витікає, що за князювання Аскольда Русь прийняла хрещення на державному рівні. Очевидно, до цього часу слід віднести і зародження церковної організації. Писемні джерела підтверджують, що на Русь у 60-ті роки IX ст. надсилали ієрархів. Про ранг первісної руської православної єпархії сказати щось певне важко. Це могла бути і єпископія і митрополія. До останнього схиляє нас відомий реєстр православних кафедр, вміщений у церковному статуті імператора Льва VI (886 — 912), в якому під номером 61 стоїть Русь. Щоправда, ряд дослідників не схильні повністю покладатися на це джерело, відносячи його походження до пізнішого часу.

Мало що можна сьогодні сказати і про успіхи християнізації Русі в 60 — 80-роках IX ст. Найвірогідніше, що вони не були значними. Для активного поширення християнства ще не визріли умови. Нова віра зустрічала упертий опір не лише широких мас, а й значної частини пануючої верхівки. Свідченням цього стало насильницьке усунення Аскольда з київського стелу і життя.

З утвердженням у Києві Олега для християнських общин, можна гадати,

1 ... 90 91 92 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"