read-books.club » Фантастика » Час смертохристів. Міражі 2077 📚 - Українською

Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

237
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Час смертохристів. Міражі 2077" автора Юрій Миколайович Щербак. Жанр книги: Фантастика / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 90 91 92 ... 112
Перейти на сторінку:
руку Сірого Князя. Вона була холодна і смерділа парашею.

— Йди, — відштовхнув його Сірий Князь. — І не псуй наше свято. Нехай земля ця і народ будуть покарані за великі гріхи. Так їм і треба. Не заважай.

Клинкевич незчувся, як повертаючись через хащі до держдачі «Рогулька», почав молитися. Слова самі знаходилися: «Господи-Ісусе, Всемилостивий Боже. Врятуй її від смерті, ти все можеш... Я буду вірний тобі, тільки не дай їй померти... Я люблю її, молю тебе, заступнику».

І, озирнувшись навсібіч, осінив себе хрестом.

87.

Божена через Мартина Гусака передала Гайдуку безцінну річ: врятований нею американський геджет, подарований йому Мартою Джеферсон, та дві флешки з зашифрованими кодами доступу до бази даних розвідувального супутника ВІРУ «Січ-77». Без цих кодів супутник залишався мертвим, нікому не потрібним космічним об'єктом. Невінчаний приїхав до Ірпеня у суботу, 31 липня вранці, і привіз ці подарунки разом з повідомленням про евакуацію посольства Конфедерації, яка ніби має початися третього серпня. Гайдук несказанно зрадів геджету, захищені канали якого давали змогу безперешкодно говорити з Боженою.

Щоб не заважати Невінчаному дивитися новини на телебаченні (тепер залишилася лише одна програма і один канал — Крейди), матюкатися вголос і пити медовуху, заїдаючи смачним домашнім білим сиром, Гайдук вийшов у двір і ліг біля огорожі, звідки видно було пойму ріки та ліс на протилежному березі. Його не охоплювало більше почуття невагомості, як одразу після звільнення, й запаху груш-гнилиць він більше не відчував. Хвилюючись, набрав номер геджету Божени й почув її ніжний голос:

— I missed you, honey... I dreamed... Рідний! Як я рада тебе чути! Як ти там?

— I'm OK, my dear Martian... Я люблю тебе, — прошепотів він, бо соромився своїх почуттів і не хотів, щоб хтось його почув, хоча слів почути його не було кому на порожньому подвір'ї. — Я хочу тебе вкрасти. Давай домовимось...

— I hope, we'll discuss this issue after tomorrow, — почув її відповідь і зрозумів: або до кімнати хтось увійшов, або вона боїться прослушки й не хоче обговорювати деталі втечі.

— Ти не можеш говорити? — занепокоївся він.

— I'm sorry... I can not do it, — на цих словах зв'язок перервався.

І в цю ж хвилину Гайдук побачив ЇХ. Знизу, путівцем, яким курсував фаетон Палія, піднімалося вгору п'ятеро чоловіків, одягнутих у якесь дрантя. Судячи по тому, як вони безладно рухалися, ігноруючи будь-які правила безпеки пересування, це не був підрозділ спецназу. В руках одного Гайдук побачив мисливську рушницю, інші були озброєні сокирами і довгими ножами.

Пригинаючись, Гайдук побіг до будинку.

— Бляха-муха, поїсти не дадуть, — сказав Невінчаний, витираючи рукою рот. Він дав Гайдуку важкий автомат ІЖ-107, собі взяв улюблений пістолет-кулемет MiKpoTAR-22, засунувши його за спину. Відтягнув стіл у куток кімнати, в мертву зону обстрілу, й поклав кілька гранат і пістолети «Крук» на всяк випадок.

— Ви не виходьте, Ігоре Петровичу. Я сам побалакаю з ними. Ви мене ззаду прикривайте.

Невінчаний відчинив вхідні двері і став на ґанку. Був у синій майці з написом «ВІРУЮ У ВІРУ» й довгих шортах з великими накладними кишенями, куди поклав запасні магазини. Гайдук став ззаду так, щоб крізь відчинені двері бачити Невінчаного і одночасно контролювати вікна.

Невідомі прочинили хвіртку й ступили на територію садиби, зупинившись перед ґанком.

— Здорово, люди добрі, — весело привітав гостей Григорій. — Чим можу допомогти?

Той, в руках якого була рушниця, певне, ватажок, сказав:

— У нас є сигнал, ш,о тут у вас склад зброї і продукти крадені зберігаються.

— А ви хто? — поцікавився Невінчаний.

— Ми — бойова дружина Фронту Визволення України.

— А довідка у вас є? — глумливо спитав Григорій.

— Яка ще довідка?

— Довідка. З печаткою. Круглою.

Гайдук побачив, що ватажок перекинув рушницю з лівої руки у праву, а його дружбани зробили крок уперед, наближаючись на небезпечну відстань до Невінчаного.

— Мужик, не пудри нам мізки, — з погрозою мовив власник рушниці. — Показуй. Бо інакше...

Невінчаний завів руку за спину й обхопив руків'я пісто-лета-кулемета.

Гайдук моментально прийняв рішення: кинувши під ноги нападникам поліцейську гранату нейро-паралізуючої дії, затягнув Невінчаного всередину будинку і зачинив вхідні двері. Пролунав неголосний грім, і по кімнаті прокотилося коротке сяєво, наче від блискавки. Залишивши Григорія біля дверей, Гайдук вискочив з бічного вікна у двір й визирнув з-за рогу: перед ганком лежало в нестямі і корчах п'ятеро дружинників Фронту Визволення України. На ґанок вибіг Невінчаний з рулоном широкого «скотчу» й почав зв'язувати нападників й заліплювати їм роти. Гайдук спецназівським кинджалом обрізав зайві шматки плівки. Вони обшукали нападників. У двох знайшли пістолети «Крук», у одного жетон агента ДерВару; ще у двох — довідки про амністію для кримінальних злочинців. Сокири й ножі поскидали до сараю, пістолети й рушницю поклали до багажника «Форда-Скорпіона». Через тридцять хвилин бандити мали прийти до тями. (В тому, що це бандити, не було жодного сумніву: у ватажка під брудною сорочкою висіла торбина, набита пограбованим золотом та коштовним камінням).

Ірпінський дім був «спалений».

Вбивати нападників не мало сенсу. Не виключено, що в них могли бути спільники, які знали, куди пішли ці «дружинники». Тому Гайдук з Невінчаним, заштрикнувши нападникам одноразові шприци-ампули зі снодійною речовиною, перетягли тіла до гаража й повісили іззовні важкий замок.

Ретельно відібравши необхідні речі, Гайдук надягнув маску передового «стаКановця» Василя Семеновича Петренка, ще раз перевірив документи, видані на ім'я таємного агента новоствореного Міністерства державної безпеки і внутрішніх справ (хакери ВІРУ встигли скачати зразки посвідчень на закритих сайтах Крейди), що давало дозвіл на носіння й застосування зброї. Невінчаний наклеїв на вітрове скло маленький, райдужний чіп МДБВС, зв'язався з полковником Палієм і сів за кермо.

— Шкода, — сказав він, рушаючи з місця. — Гарна була хата. Не встиг акумулятори зарядити.

Перед в'їздом до Києва їх зустрів натовп біженців, які прямували до Варшавського шосе. Їхали велорикші, завантажені нехитрим скарбом, люди штовхали візки, в яких сиділи малі діти, тягли за собою «авіаційні» сумки на малих коліщатках; старі автомобілі, що працювали на спирті, викидали сині смердючі гази, від чого коні, що четвірками тягли за собою важкі диліжанси, хрипіли й намагалися податися вбік, у кювет. Задихаючись від спеки і смороду, повільно, згинаючись під вагою рюкзаків, покірливо йшли старі чоловіки і жінки. Гайдука вразила кількість старих людей, котрі вирішили кинути домівки й податися в небезпечну путь, у

1 ... 90 91 92 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час смертохристів. Міражі 2077», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час смертохристів. Міражі 2077"