Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

На гору ступає чобіт-скорохід, за ним другий. Із них зіходить   М е ф і с т о ф е л ь. Чоботи крокують далі.

М е ф і с т о ф е л ь

Оце махнули те, що треба!

Але скажи, навіщо ти

Якраз сюди спустився з неба,

В ці звори, повні жахоти?

Я добре знаю урвище це скельне —

Було тут спервовіку дно пекельне.

Ф а у с т

Тобі казок ніколи не бракує,

Але мені безглуздя не смакує.

М е ф і с т о ф е л ь

(поважно)

Коли Господь — за віщо, не питай —

Нас вигнав з неба в глиб, у зéмні надра,

Де, з центру розогнівши, з краю в край

Розбурхано палає вічна ватра, —

Жилося нам не дуже зручно, звісно:

І гаряче, і боляче, і тісно.

Давай чорти тут кашлять, дмухать, хукать,

Хропти, сопти, з усеї сили пукать,

Аж сіркою все пекло засмерділо;

Ото був газ! Несосвітенне діло!

З усіх усюдів так і напира, —

Потріскалась гладка земна кора,

Все обернулось догори ногами,

Спід верхом став, горами стали ями.

Так деякі учені — круть і верть —

В теоріях все ставлять шкереберть.

Як ми звільнились з темного затвору

І вирвались на свіжий дух, нагору —

Все це була велика таїна,

Пізніш людям відкрилася вона.

(Ефес. 6, 12)

Ф а у с т

Вдивляючись в громаду гір німу,

Я не питаю: звідки? і чому?

Природа, що сама себе створила,

І землю всім, що є на ній, укрила,

Звела шпилі і вирила яри,

Поставила тут гору до гори,

Там пагорби, вже лагідніші схили,

А там долини тихі їх змінили…

Радіє мати всім — і все то те

Без вибухів собі росте й цвіте.

М е ф і с т о ф е л ь

Куди ж тобі! Усе тут ясно вам!

Не вчи мене, я був при тому сам.

Я бачив сам той полох і той колот,

Коли вогонь з безодні плив, як плав,

Коли Молоха[244] невмолимий молот,

Куючи гори, скелі роздробляв.

Ще й досі видно всюди каменюки,

А поспитай — хто кинув їх туди?

Хоч як учені бралися на штуки,

Але, на стид і сором для науки,

Не довели нічого їх труди.

І тільки прості темні люди

Збагнули істину давно;

Ті твердо знають: все це чудо,

І чортом зроблене воно.

Покаже всякий вам скиталець

Тут чортів міст і чортів палець.

Ф а у с т

Цікаво справді нам постерегти,

Як на природу дивляться чорти.

М е ф і с т о ф е л ь

А як би ми на неї ще дивились?

Тут головне, що ми їй прислужились.

Чорти — народ, на все велике здібний,

Їм скрізь давай розгардіяш подібний.

Але невже на обширі земному

Ти не знайшов принадності ні в чому?

Відкрили ж бо тобі оці висоти

«Земні царства і їхні всі пишноти»[245].

(Матв. 4)

Але тебе нелегко вдовольнить,

Либонь, тобі нічого й не кортить?

Ф а у с т

О, маю я велику мрію!

Вгадай, яку.

М е ф і с т о ф е л ь

                 Та це я вмію.

Побудувать собі столицю,

Міщанам клітку-годівницю;

Тісні в ній вулички й домки,

Базар, капуста, буряки,

Різниці й ятки, сало й м'ясо,

Де мухи в'ються роєм ласо,

І скрізь по городу всі дні

Багато смороду й крутні.

Там площі й вулиці широкі,

Будинки пишні та високі,

А там, де брама запада, —

За слободою слобода…

Поглянуть любо: скрізь коляси,

І пішоходи, й тарантаси,

Гармидер, галас, метушня,

Кишать людці, як комашня;

А ти покажешся між ними,

І натовп криками гучними

Тебе захоплено віта.

Ф а у с т

Е, ні, то витівка пуста!

Годуй народ, учи, виховуй,

Держи його в теплі, в добрі,

На дяку все ж не розраховуй;

Ледь що — бунтар на бунтарі.

М е ф і с т о ф е л ь

А потім би, препишний і розкішний,

Побудував собі дворець потішний;

Серед полів, лугів, горбів

Я б сад небачений розбив,

А в ньому бархатні альтани,

Прехитро вряджені фонтани,

Алеї тіняві прямі

Ґроти [у виданні Фоліо 2003 р. — «І ґроти»] в лагідній півтьмі.

Між скель криштальні водоспади,

Перлисто-піняві каскади…

У затишку там не один домок

Ховав би найпрекрасніших жінок;

Я б насолоджувався грою

То із одною, то з другою;

Не знаю, як кому — мені

Жінки любіш у множині.

Ф а у с т

Модерна гидь, Сарданапале[246]!

М е ф і с т о ф е л ь

Та хто ж їх може осягти,

Твої величні ідеали?

Чи не на місяць часом ти

Тепер скеруєш літ зухвалий?

Ф а у с т

Ізнов не те! І на землі

Для діл великих місця стане,

Звершиться диво несказанне;

Чи в мене сили замалі?

М е ф і с т о ф е л ь

То слави ти бажаєш нині…

Недарма був при героїні!