Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Дівчина на мить відвела погляд. В голові її прозвучало: «А що, якщо…?»

І вона, неочікувано усміхнувшись, випалила:

― Сильно засмутився б?

Побачивши це сповнене невимушеною радістю обличчя, Хантер так і остовпів.

Коли усі троє вибралися із ями з м’ячами, то одразу ж опинились у повністю білому коридору. Усе тут було білим ― і стіни, і підлога, і стеля. А ще було так світло, хоча жодних джерел освітлення видно не було. Анна вирвалась уперед, а Хантер, наздогнавши її, зашепотів:

― Іскорко, що з тобою? Ти що, передумала з нами воювати???

Анна різко зупинилась і обернулась із такою ж посмішкою на обличчі, а ще з дикою впевненістю:

― Ну, дивись, от як все буде. Ми пройдемо це бісове завдання, заберемо Книгу, а потім ми з тобою повернемось до Білолицього. Та не просто повернемось. Я планую зазирнути в Книжечку і підібрати парочку заклинань, можливо, якісь з них допоможуть нам його позбутись. Хе-хе.

― Хе-хе? ― пробурмотів Джуліан, у якого просто відвисла щелепа.

Анна розсміялась:

― Ха-ха-аха, бачив би ти себе зараз, Джуліане. Мордашка на мільйон! Заспокойся, я просто жартую. Ну, або ні.

І, знизивши плечима, рушила вперед. Джуліан нервово закліпав очима.

― Ти це бачив, Шамберлейн? ― зронив він, коли Адам проходив повз нього.

Той його просто проігнорував.

Невдовзі новоспечена трійця шукачів пригод дісталася тупика. Точніше, то було місце, куди і мав привести цей коридор. Ним виявилася кімната розміром п'ятнадцять на п'ятнадцять, у кожній зі стін якої знаходились блискучі білі двері з чорною рамою і такого ж кольору клямкою.

― Як неочікувано, ― саркастично промовив Хантер, озираючись довкола, коли усі троє стали в центрі кімнати. ― Кімната із купою дверей. І куди накажете йти?

Анна зосередилась, підходячи до усіх дверей по черзі. Адам вирішив зробити те ж саме. Джуліан же просто витріщався довкола. Перші двоє за хвилину часу змогли зробити такі висновки:

― Ці двері ідентичні, ― промовила Анна.

― Вони розташовані на такій же самій відстані від кутів кімнати, ― повідомив Адам.

Обоє тут же спрямували погляди на Джуліана, чекаючи від нього теж хоч чогось:

― Е-е-е, ― розвів він руками. ― А я що? Я… ну-у, кімната вся біла.

Почувши це, Адам зітхнув, а Анна, розчарувавшись, присіла на носочках.

― Що? ― махнув рукою Джуліан. ― Я думав, ми ділимось очевидними фактами про це місце.

― А ще цих дверей четверо, як і нас, ― роздався голос позаду. Усі троє синхронно обернулись. У кімнату із білого коридору входила Лета.

― Летунчику?! ― сполохнувся Джуліан, підбігаючи до неї. ― Звідки ти тут? Ми думали, ти…

― Я і сама так думала, ― сказала дівчина, окидуючи поглядом усіх. ― Та факт в тому, що я знову тут. Вочевидь, так воліє магія цього місця.

Хантер приобійняв її за руку, притягуючи до себе і протягнув із посмішкою на обличчі:

― І це пречудово, адже… з ким я пів свого життя провів на квестах? І хто завжди витягував нас звідти?..

Лета розсміялась, обіймаючи його взаємно.

― Хто-хто, я, звичайно! ― а тоді, відпустивши його, вийшла на центр кімнати. ― Що сказати, тут все складніше… але немає жодного квесту, який неможливо пройти!

― Як прекрасно, що у нас є ти, Лето! ― роздався голос Анни, що миттю вибив Лету з колії.

Вона кинула на дівчину здивований погляд, обводячи її знизу догори настільки ефектно, наскільки дозволяв її низький зріст. А тоді поглянула на Джуліана із німим запитанням: «Що тут в біса…?»

― Ох, не питай, ― нервово засміявся Хантер, підходячи до Анни. ― Ти що задумала??? ― зашепотів він до неї.

― Нічого такого, ― відповіла з усмішкою Анна і, неочікувано цьомкнувши його в щоку, підійшла до одних із дверей. ― Думаю, план Лети має спрацювати. Четверо дверей… по одних на кожного!

― Не спішіть заходити, ― зауважила Лета, коли всі уже стояли навпроти тих дверей, які мали відчинити. ― Хтозна, що нас може там чекати.

― Наприклад, що?.. ― запитав Адам.

― Ну, всяке… може вилетіти гігантський червоний кулак із боксерської рукавиці і дати в обличчя. Ще можуть посипатись черв’яки. Але, оскільки ми на Виклику і тут творяться, як ви сказали, не надто приємні речі, очікуйте рушницю або свердло…

― РУШНИЦЮ АБО СВЕРДЛО?! Ну, клас, ти нам прямо надію дала, Лето! ― вилаявся Джуліан. ― А, чорт би його взяв, була не була!

І першим відчинив свої двері.

В ту ж мить із них долинув такий сильний вітер, що буквально почав зносити з ніг, тож Хантер, вирішивши не втрачати ні секунди, поспішно наліг на двері з усією силою і зачинив їх.

― Ху-ух! ― видихнув він, спускаючи по них спиною.

І в ту ж мить міг спостерігати, як на протилежній стіні Адам відчиняє свої двері. Хлопцеві тут же довелося прилягти до землі, бо звідти вилетіло велетенське полум’я.