Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

«Так, її становище справді незавидне! Але ж така доля випадає усім, що залишилися без опори в житті. Наш батько також хотів, щоб ми прийняли постриг, але я мимоволі вийшла заміж й опинилася у столиці. Тим паче не варто і вашій дочці йти в монахині. Хіба вам не шкода накидати на неї таке випробування?» — радила Нака-но кімі.

Ясна річ, пані Цюдзьо вельми зраділа, що Нака-но кімі так близько перейнялася долею її дочки. Сама вона, далеко вже не молода, але все ще миловидна, трималася з гідністю. От тільки з роками дуже розповніла, ставши справжньою «пані Хітаці».

«Ваш покійний батько безжалісно відцурався від моєї дочки. От якби він визнав її, то вона не зазнала б від людей зневаги. А те, що ви тепер зглянулися на неї, згладжує минуле горе... — сказала вона й узялася розповідати Нака-но кімі, як тяжко довелося їй жити протягом років на «острові Укі»{265}. — Там, у підніжжі гори Цукуба{266}, я почувалася такою самотньою, що навіть світ здавався осоружним. А тепер, згадуючи про це, я думаю, що була б рада залишитися у вас на службі, але боюся, що мої діти-бешкетники за цей час вчинять страшний гармидер удома. Я добре розумію, що, ставши дружиною такого намісника, я опустилася вниз в очах людей, але, якщо ви візьмете мою дочку під свою опіку, я буду щаслива і ні в що не втручатимуся».

Вислухавши прохання пані Цюдзьо, Нака-но кімі подумала, що й справді було б несправедливо приректи молоду дівчину на нещасливе життя, тим паче що вона була гарна й мала лагідну вдачу. Дівчина була сором’язлива і не показувалася нікому, навіть служницям Нака-но кімі, а її голос навдивовижу скидався на голос Ооїґімі. «А що, як показати її панові Каору? — раптом спало на думку Нака-но кімі. — Адже він сам казав, що був би щасливий знайти подобу покійній сестрі».

І саме тоді, як вона про це подумала, їй доповіли, що завітав пан Каору. Служниці звично заметушилися, розставляючи переносні завіси, а пані Цюдзьо запитала: «А мені можна поглянути на пана Каору? Всі, хто мав нагоду хоча б мигцем бачити його, в захопленні від нього. Невже він такий же прекрасний, як і принц?»

«Не нам судити, хто з них кращий, а хто гірший», — сказала одна служниця. «А хіба хтось може затьмарити принца Ніоу?» — сказала друга.

Хоча вже доповіли, що пан Каору вийшов з карети, і довгий час лунали вигуки передового ескорту, його самого не було видно. А коли нарешті він з’явився, пані Цюдзьо, жадібно вдивляючись у нього, подумала: «З принцом йому не зрівнятися, але і він навдивовижу гарний!» Побоюючись, що він помітить її, вона зніяковіло пригладила волосся на скронях. Каору так величаво поводився, що присутні мимоволі бентежилися. Судячи з величини ескорту, Каору прибув прямо з Імператорського палацу.

«Учора ввечері мені повідомили про нездужання Імперат­риці, — сказав він, — і я поспішив у палац, але, на жаль, не заставши там принца Ніоу, вирішив прислужувати їй замість нього. Сьогодні він нарешті приїхав, але досить пізно, і я подумав, що це ви його затримали».

«О, я вам дуже вдячна за вашу доброту», — відповіла Нака-но кімі. Вона здогадувалася, що Каору недаром приїхав, знаючи, що принц затримається у палаці.

Він розмовляв з нею приязно і щиро, даючи зрозуміти, що не може забути Ооїґімі й розчарувався в одруженні з дочкою Імператора. «Чому це він так довго зберігає пам’ять про сестру? — думала вона. — Може, просто не хоче показати, що його пристрасть колись була неглибокою...» Проте щирість Каору не викликала сумнівів, і в неї защеміло серце, бо не було воно ні з дерева, ні з каменю. Він, як і раніше, скаржився і, Нака-но кімі, зітхаючи, вирішила очистити його закохану душу згадкою про Укіфуне — живу подобу покійної Ооїґімі. Коли вона натякнула, що ця особа переховується зараз в її домі, Каору цим зацікавився і хотів відразу побачити дівчину, але, щоб не здаватися легковажним, нічим не видавав свого нетерпіння.

«О, якби це божество сповнило моє бажання, я був би надзвичайно щасливим! — сказав він. — Але якщо через вас, як і раніше, я страждатиму, то душевного просвітлення не досягну...»

«Справді нелегко досягти просвітлення», — усміхаючись, відповіла Нака-но кімі, а пані Цюдзьо подумки з нею погодилася.

«Ну якщо так, то передайте їй{267} мою згоду... Але від згадки про вашу колишню спробу позбутися мене я почуваюся моторошно...» — сказав він зі сльозами на очах і, намагаючись приховати хвилювання, ніби жартома додав:

«Якби знайшлася

Заміна тій, колишній,

Від себе ні на мить

Її не відпускаючи,

Позбувся б туги я».

«Заміну завжди

Пускають в річці

За водою.

Тож хіба можна

Її тримати біля себе?{268}» —

відповіла Нака-но кімі й подумала: «Кажуть, що ним цікавиться багато жінок... О, як мені шкода її{269}!..»

«Але ж урешті-решт, незважаючи на зацікавлення жінок, мені треба досягти такого стану, щоб через ваше холодне ставлення до мене я не почувався піною на поверхні збуреного моря або паперовою лялькою, спущеною за водою під час обряду очищення. Інакше я не знатиму спокою», — багатозначно сказав Каору.

А тим часом стемніло, і Нака-но кімі, почуваючись не­зручно перед пані Цюдзьо, сказала Каору: «Прошу вас, може, хоча б сьогодні підете раніше?»

«Отже, поясніть вашим гостям, що йдеться не про випадкову примху, а про давнє, визріле протягом років почуття, бо я не хотів би здаватися нерозсудливим. Та оскільки в таких справах я недосвідчений, то боюся вчинити щось недоречне...» — відповів Каору на прощання.

«Яка прекрасна людина!» — похвалила його пані Цюдзьо. Вона згадала, як раніше годувальниця часто переконувала її погодитися на одруження дочки з Каору, але вона не хотіла про це й чути, а от тепер, побачивши його на власні очі, зрозуміла, що такого Волопаса варто чекати навіть цілий рік. Було шкода віддавати таку гарну дочку простолюдинові, а тому вона і вхопилася за Сьосьо, який, на відміну від неотесаних чоловіків східних провінцій, видався їй благородною людиною.

Кипарисовий стовп, на який спирався Каору, та його подушка-сидіння довго ще зберігали невимовно чудовий аромат його тіла. Навіть жінки, які часто бачили його, щоразу його хвалили.

«У сутрах можна прочитати, що серед багатьох чеснот, як навчав сам Будда, особливе місце займає аромат тіла», — казала одна. «А пам’ятайте, що написано в сутрі Лотоса про аромат сандалового дерева з гори, що має дивну назву Бича Голова? А от коли Каору проходить мимо, то не залишається жодного сумніву в правдивості слів Будди», — казала друга. «А все, мабуть, тому, що він змалку був побожним», — додала третя. А ще одна жінка сказала: «От цікаво було б знати, які чесноти він мав у попередніх народженнях?..» Слухаючи їх, пані Цюдзьо мимоволі усміхалася.

А тим часом Нака-но кімі натякнула їй на прохання Каору. «Якщо він закохається, то буде як одержимий і від свого не відступить, — сказала вона. — І хоча вам важко зважитися