read-books.club » Сучасна проза » Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський 📚 - Українською

Читати книгу - "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прадавня легенда" автора Юзеф Ігнацій Крашевський. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 89 90 91 ... 109
Перейти на сторінку:
до Мілоша повідомити його, що оборонитись не вдасться. Але Мілош аніскільки не злякався і з прокляттям прогнав слугу. Прибігла жінка, прийшов до батька сліпий син, та ніхто не міг умовити розлюченого князя. Згадка про дітей ще більше загострювала його жадобу помсти. Але він не смів дати наказу, що от-от мав зірватися з його вуст.

Тим часом настав вечір, запав морок, і вояцтво, стоячи по той бік валів та без упину горлаючи, отаборилося під самим городищем. З обох боків ще не наважувалися нападати, ніхто не починав бою, тільки перекидалися грубими лайками. Настала ніч, хоч в око стрель, і зорі не могли розсіяти її густої тьми. Князь іще нічого не сказав, але Обр, якого підкликали, вже стояв біля нього й дивився йому в очі. Смерд уночі зійшов на поміст і крикнув старшинам, які добивалися за Лешків, що, якщо вони увірвуться в городище, відразу ж обидва князі накладуть головою.

Незважаючи на темряву, вся залога в повному озброєнні розташувалась на валах. Були це люди, що з дідів-прадідів служили Лешкам; народившись невольниками, вони звикли до своїх володарів і, дивлячись на те, що тепер діялося, з жалем згадували давні часи. Слуги Мілоша добре пам'ятали батька Попелька і свою службу при його дворі. Мілош суворо поводився з людьми, його боялись, життя тут було нужденне й нестерпно тяжке. Уночі біля воріт обложники, замість лаятись, почали перешіптуватись і намовляти один одного до зради. У той час, як Мілош походжав віддалік, борючися сам із собою і не відаючи, що йому робити, — помститися над молодими князями чи відпустити їх на волю, — його людей підкупляли, щоб вони відчинили ворота.

Над ранок усе затихло; здавалося, і обложники, і обложені позасинали, потомившись за ніч, та раптом тихенько розчинилася брама, і невеликий гурт збройних людей, а за ним цілий натовп, увірвався у двір. Тріск воріт, падаючих під натиском ворожого вояцтва, розбудив старого Мілоша.

Коли старий князь із Обром та жменькою вірних слуг, яких мав при собі, метнувся зі списом до брами, дім його вже був у руках поморців і німців, що з великим гамом і криками розбіглися по подвір'ю і заповнили городище. Хтось відвалив камінь на льоху, в якому було ув'язнено молодих князів, і випустив їх з темниці.

Здичавіла юрба, запалена жадобою помсти, кинулася вбивати й мордувати усіх, хто потрапляв під руку. Першою жертвою впав старий Мілош, прохромлений списом. Обр, що не відступав від нього, вхопивши кількох чоловік, розтрощив їм голови об стовбури дубів; але і його врешті-решт збили з ніг поморці, що саме наспіли, і, гуртом навалившись, задушили. Інші вдерлися до світлиць; тут ні жінкам, ні дітям не було порятунку; все розграбували, а потім хтось підпалив дім.

Над кривавим бойовищем, усіяним трупами, зійшов ранок; навіть зрадників, що відчинили ворота, розтерзали озвірілі нападники. Нікому не дарували життя. П'яні дикуни горлали пісень, радіючи своїй перемозі.

Під дубами, серед трупів, стояли сини Хвостка, бліді, перелякані до смерті небезпекою, від якої ледве врятувались, і нещастям, викликаним їх власним зухвальством. Лише коли зовсім розвидніло, вони помітили, що Бумир та інші Лешки, їхні кревні, котрі досі виступали разом з ними, покинули їх і зникли. Вони зрозуміли, що ця перемога й кривава помста були водночас і їхньою поразкою. Останні, хто підтримував Лешків, порвали з ними. І тепер вони залишились самі, зі жменькою німців та з найманцями, які в кожну мить могли накинутись на них.

Страшно було дивитись на подвір'я замку — справжнє побойовисько. Навколо купами валялись роздягнені мертві тіла. Окремо лежали трупи сивобородого Мілоша, його старої дружини, сліпого Лешка і поруч — забитих псів, задушеного Обра, прохромленого кількома списами ведмедя. Високо на дубі перелітали з гілки на гілку сполохані голуби й стрекотали дві сороки.

Ті із залоги, хто випадково вцілів, поховалися по закутках, але їх знайшли і позв'язували. Бєлку кашуби залишили живою і, скручену вірьовками, всю в крові, повели у дар переможцям. Упала небога на землю біля трупа Лешка, закрила обличчя руками й зайшлася нестримним плачем, заголосила.

Дикуни, весело наспівуючи, нав'ючували на коней здобич. Серед старих дубів догорали будівлі. Пролунав наказ вирушати, і військо, не поспішаючи, посунуло з-за валу на рівнину. Довгою стрічкою тяглося воно з воріт, входило в ліс і зникало у хащі. Попереду збився густий натовп, але далі лави рідшали, в кінці купками тягнувся п'яний набрід і плентались поодинокі розбійники, що не хотіли ділитися награбованим майном. Ось уже й останній прошкандибав второваною через поле дорогою і зник у лісі.

З другого боку, з гущавини, вийшов сліпий гусляр з малим поводирем, що вів його мовчки до валу. Вітер доносив запах згарища. Пісняр зупинився, наткнувшись києм на труп, що лежав у воротях… Хлопчик весь затремтів, притулився до нього й заплакав.

— Старий Мілош лежить з пробитими грудьми… сліпий Лешек геть закривавлений… труп на трупі… жодної живої душі.

У гусляра затремтіли ноги, і він сів у воротях на камені. Рука його сама потяглася до струн, але вуста не змогли співати — він заголосив:

Коли грім в гніздо вдаряє,

Що не спалить блискавиця,

Те само себе зжирає,

Щоб своєю кров'ю впиться…

Як впаде на рід прокляття

І з життя він щезнуть має,

Між собою б'ються браття, —

Один одного вбиває.

І лежать без погребіння,

Ворон трупи їх терзає…

Вітер їхній прах розвіє…

І підуть вони в непам'ять…

VII

Коли поляни зібралися в похід проти поморців, П'ястун наказав усіх полонених, захоплених у попередніх сутичках, зігнати до городища над Гоплом і замкнути у вежі, — там їх найлегше було стерегти. По селитьбах нікому було наглядати за ними, і траплялося часто, що, забиті в колодки, звільнялися в полі від них, тікали в ліси й прокрадалися до своїх; отак, розвідавши дороги й розташування дворів, приводили потім чужинців.

Людек, Вішів син, відіслав з іншими бранцями і німця Генга, якого забрав був із собою. Цей вже раніше блукав тут по дворах і знав їх добре; бував він і в П'ястуна і попросив челядників, котрі вели його, щоб йому дозволили підійти до князя й поговорити з ним. Генгу страшенно не хотілося з різним набродом потрапити до вежі. Хитрий німець сподівався, що своєю красномовністю і ввічливим ставленням доб'ється звільнення.

Коли привели до князя зв'язаного Генга, він упав перед старим на коліна й почав скаржитись, мовляв, від усіх зазнав тяжкої кривди: спершу, коли мирно собі

1 ... 89 90 91 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"