Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ну так, небезпеки існують: звідництво і дойчмарки. Проте заявивши, що інтимний контакт з іноземцем його дружина встановила з власної ініціативи, Ігнат Марленович убезпечив себе та свого батька від звинувачень першого роду. Що ж до валюти – то для цього треба було затримати молодицю й іноземця в момент її передачі з рук в руки. Отже, і це відпадає.
А народження дитини від іноземця?.. Це не заборонено жодним законом. Однак тут є певний момент, Ігнатом Марленовичем не врахований. От на нього і слід зараз надавити – бо сам підставився, дурень!..
– Мовчите, Арміно Янівно? – з фальшивим співчуттям зітхнув Ненашев. – Ну що ж, тоді я продовжу. Отже, з показань вашого обділеного жіночою ласкою чоловіка випливає, що ви народили сина не від нього, а від громадянина ФРН. На нашу думку… На нашу, Арміно Янівно!..
Олександр Данилович з багатозначним виглядом погрозив їй пальцем.
– Отож, як на нашу думку, це може свідчити про ваші далекоглядні плани – остаточно розірвати шлюб з вашим нещасним чоловіком і вийти заміж за громадянина ФРН Нойманна Дітріха Петера. З іншого боку, не секрет, що Дніпропетровський завод холодильників випускає не тільки холодильники «Дніпро». Отож будьте такі люб’язні, Арміно Янівно, поділіться з нами, які секретні відомості ви запланували вивезти до своєї майбутньої країни проживання? І чи схиляв вас Нойманн Дітріх Петер до шпигунства на користь ФРН та імперіалістичного блоку НАТО? Відповідайте, я чекаю.
Молодиця думала довго, але відповіла коротко і хльостко:
– Ні.
– Що означає ваше «ні», Арміно Янівно?
– Усе це брехня й вигадки. Все, що написано в цьому протоколі.
– Арміно Янівно! Сподіваюсь, ви розумієте, що ми вам хоч зараз можемо влаштувати очну ставку з вашим чоловіком? Він буквально поруч, в одному із сусідніх приміщень. Він легко підтвердить, що…
– Я не знаю… не розумію, навіщо Ігнат отак ганебно мене оббрехав. І тим не менш повторюю уже вкотре: все це не так.
– А як тоді?
Вона вмить прикусила язика.
– Арміно Янівно, тоді дозвольте познайомити вас із вашим майбутнім адвокатом – це Медвідь Володимир Вікторович. Володю!..
Той підвівся зі свого стільця, кахикнув і знов присів.
– Прошу любити й шанувати його. Володимир Вікторович хоча й молодий, проте вже добре зарекомендував себе, захищаючи в суді зрадників нашої Радянської Батьківщини. Як професійний адвокат, він докладе всіх можливих зусиль, щоб вас засудили на мінімально можливий термін, а тоді…
– Знов повторюю: то якась маячня. Я не зраджувала нікого – ні чоловіка, ані нашу Радянську Батьківщину. І не думала навіть.
– Тоді в чому ж правда, Арміно Янівно?
Мовчання.
– Арміно Янівно, якщо ви вважаєте…
– Гаразд, я все скажу, як воно є насправді.
– То кажіть вже нарешті. Бо сьогодні передсвятковий день, самі розумієте, й нам необхідно вирішити, відпускати вас додому чи, ґрунтуючись на показаннях вашого чоловіка, доправити в наш слідчий ізолятор. То як?..
– Дітріх привіз для нас відеомагнітофон.
– Який відеомагнітофон?
– Японський. Panasonic NV-G7EE.
– То он воно що – «сімку»!..
Олександр Данилович озирнувся до колеги, їхні погляди на мить схрестилися. Й хоча жоден м’яз не здригнувся на обличчях обох, тим не менш обидва лишилися задоволені цим німим обміном думками.
– Гаразд, Арміно Янівно, продовжуйте. Ми вас уважно слухаємо.
– Завтра ввечері, коли і чоловік, і свекор будуть вдома, я мусила піти в готель, де зупинився Дітріх, забрати у нього пакунок і принести додому. От і все, що від мене вимагалося.
– І тільки?! Й ніяких інтимних стосунків?
– Ніяких.
– А розрахунок за товар як же?
– Ви маєте на увазі валюту? А я не знаю!
– Арміно Янівно, ви нас знов розчаровуєте…
– Повторюю, я нічого не знаю про валюту. Покупка була оплачена наперед, без цього Дітріх не зміг би купити Panasonic.
– Арміно Янівно, відеомагнітофон – товар не з дешевих, і якщо чимала сума лягає на ваш сімейний бюджет…
– Це не для нас, це для свекра. Він же й оплатив покупку. Раніше, в один з минулих приїздів Дітріха. Тепер же я мусила всього лише забрати товар.
Ненашев та Медвідь знов обмінялися мовчазними поглядами.
– Ну гаразд, припустимо. А навіщо Марлену Калениковичу купувати відеомагнітофон неодмінно через посередника? Здається, він достатньо впливовий чоловік, аби дістати Panasonic-«сімку»… ну-у-у… наприклад, через «Берізку»[98] чи ще якось. Навіщо такі складнощі?
– Марлен Каленикович побоюється, що в «Берізці» йому підсунуть некондицію. А в комісіонці[99] дістанеш тільки те, що хтось уже використовував, – наш роздовбаний вітчизняний ВМ-12. Тоді як Дітріх обіцяв привезти з Німеччини новенький, з голочки Panasonic.
Далі в кабінеті запала тиша, доки Олександр Данилович щось занотовував собі в записник, а потім мовив:
– Ну що ж, Арміно Янівно, припустимо… ми готові вам повірити. Але…
– Все це так і є, все це правда, – поспіхом мовила молодиця.
– Гаразд, тоді проясніть, будь ласка, останню незрозумілість: навіщо Марлену Калениковичу новенький японський відеомагнітофон? Він виключно для домашнього використання хоче його придбати чи з якоюсь іншою метою? Це останнє запитання. Тільки врахуйте от що…
Олександр Данилович знов погрозив їй пальцем.
– Врахуйте, що нам відомо багато різних деталей, які лишається звести докупи. А тому, Арміно Янівно, раджу відповідати максимально чесно, не криючись. Бо якщо ваша відповідь нас не влаштує…
І він із значущим виразом обличчя постукав нігтем по аркушам протоколу.
– У Марлена Калениковича є одна ідея.
Вимовивши це, вона замовкла.
– Що за ідея?
Мовчання.
– Арміно Янівно, ви якась дивна, чесне слово! Щоб вигородити себе і свого батька, ваш чоловік, так би мовити, під запис спаплюжив вашу добропорядну репутацію, а ви ще й вагаєтесь!..
Знов мовчання.
– Ну, Арміно Янівно!..
– Переглядати зарубіжне кіно у себе вдома – це одне, але мій свекор хоче дещо іншого: він придумав, як мати з цього дохід.
– То ви скажете чи ні, що ж він такого придумав?!
– У будь-якому кінотеатрі є підсобні приміщення. Отож Марлен Каленикович хоче заради проби розчистити підсобку в одному з кінотеатрів, поставити там крісла, як у справжньому кінозалі. А перед кріслами – столик з телевізором і відеомагнітофоном.
– Отже, зробити додатковий кінозал?..
– І там демонструвати фільми з відеокасет. Свекор багато років відпрацював у системі кінопрокату, він знає, як і що зробити. І якщо справа піде, можна її розширити. От тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.
