Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

Я заносив нові меблі в будинок, але потім не міг зачинити вхідні двері. Хтось поставив якийсь предмет на поріг. Тоді я побачив надворі десятеро чи дванадцятеро людей з валізами. Це були злі, жахливі люди, особливо одна беззуба стара карга, чиє лице нагадувало мені Сюзан Дженнінгс. Вона також була схожа на мадам Дефардж, героїню фільму «Казка про два міста», яка сиділа і в’язала на спицях біля гільйотини, поки кат відтинав голови.

Сенс повідомлення:

«Марвін дуже наляканий. Він дізнався багато всього і занадто швидко. Зараз він знає, що смерть чекає на нього. Він відчинив їй двері. Але тепер переймається тим, що занадто багато всього розкрилося, що в дверях якась тиснява і він ніколи не зможе зачинити їх знову».

Страшні сни були схожими повідомленнями, які часто повторювались:

Ніч. Я на балконі високого будинку. Я чую, як десь у темряві плаче мала дитина. Вона кличе на допомогу. Я кажу їй, що прийду, бо я єдиний, хто може допомогти, але, коли починаю спускатися, сходи все збільшуються і звужуються, а тоненьке поруччя вислизає у мене з рук. Я боюсь іти далі.

Трактування:

«Існуть важливі частини мене, які я приховую все своє життя: маленький хлопчик, жінка, художник, а ще є я, який постійно шукає сенс. Я знаю, що умертвляв себе і багато чого залишив непережитим. Але зараз я не можу це змінити. І не можу подолати свій страх та відчуття жалю».

Був ще інший сон:

Я складаю іспит. Я віддаю свою залікову книжку і згадую, що не відповів на останнє запитання. Я панікую. Намагаюся повернути заліковку, але час уже сплив. Я призначаю зустріч своєму синові після іспиту.

Повідомлення:

«Я усвідомлюю, що не зробив того, що мав би зробити у своєму житті. Навчання та іспит скінчилися. Мені б хотілося зробити все інакше. Останнє запитання на іспиті — про що воно? Можливо, якби я не туди повернув, зробив би все інакше, став би кимось іншим — не вчителем у школі, не багатим бухгалтером. Але зараз уже пізно, занадто пізно щось змінювати. Час добіг кінця. Якби тільки я мав сина, я сам провів би його в майбутнє через кордон смерті».

Пізніше, тієї ж ночі:

Я піднімаюся гірською стежкою. Бачу людей, які намагаються відбудувати будинок у темряві. Я знаю, що цього не можна зробити, і намагаюся сказати їм, але вони мене не слухають. Потім я чую, як хтось позаду кличе мене на ім’я. Це моя мати намагається наздогнати мене. Вона каже, що має для мене повідомлення. Повідомлення про те, що хтось помирає. Я знаю, що це я. Я прокидаюся, вкритий потом.

Повідомлення:

«Уже надто пізно. Зараз просто неможливо відбудувати будинок у темряві — щоб змінити курс, який я обрав. Просто треба підготуватися перед тим, як зайти в море смерті. Зараз мені стільки ж років, скільки було моїй матері, коли вона померла. Я наздоганяю її і усвідомлюю, що смерть неминуча. Я не можу змінити майбутнє, тому що минуле наздоганяє мене».

Ці повідомлення від сновидця кричали до мене все голосніше і голосніше. Я мав прислухатися до них. Вони змушували мене зробити висновки про те, що ж сталося за час терапії.

Марвін швидко просувався вперед, навіть занадто швидко. Спочатку він був нездатним проникнути в сутність речей, не міг, та й не хотів, зазирнути всередину. За відносно короткий період у шість місяців він зробив величезні відкриття. Він дізнався, що його очі, як і очі новонародженого кошеняти, були заплющені. Він зрозумів, що глибоко всередині існує багатий світ, який, якщо з ним зіткнутися, може спричинити неймовірний страх, але цей світ також може запропонувати і звільнення через прозріння.

Зовнішній вигляд речей більше не мав для нього значення: він менше захоплювався своєю колекцією марок і «Рідерз Дайджест». Його очі розплющилися, і він побачив життя як воно є. Його не полишала думка про невідворотність смерті та про своє безсилля врятуватися.

Марвін прокинувся швидше, ніж я очікував: можливо, нарешті він почув голос свого сновидця. Спочатку він прагнув пізнання, але незабаром його ентузіазм зник і на заміну йому прийшло відчуття жалю. Він оплакував своє минуле і свої втрати. Більше за все він шкодував за величезними, але нездійсненими можливостями: невикористаний потенціал, діти, яких у нього ніколи не було, батько, якого він ніколи не знав, будинок, який ніколи не заповнювався родичами та друзями, робота, яка могла б мати більше значення для нього, а не просто бути джерелом прибутку. І нарешті, він жалів себе, свого ув’язненого сновидця, маленького хлопчика, який просив про допомогу в темряві.

Він зрозумів, що жив не так, як хотів. Можливо, все ще можна виправити. Можливо, у нього є ще час, щоб намалювати своє життя по-новому на чистому полотні. Він почав крутити ручку таємних дверей, розмовляти пошепки до своєї незнайомої дочки, переживати, куди зник його батько.

Він переступив межу. Він наважився йти далі, ніж пролягав його добре облаштований маршрут, і зараз його оточили з усіх боків: минуле було похмуре та безповоротне, майбутнє заблоковане. Було занадто пізно: його будинок був уже давно збудований, останній іспит зданий. Він поспіхом підняв засув на воротях і зрозумів, що страх смерті опанував його.

Інколи він думав, що страх смерті незначний і досить банальний. Хто, врешті, не знає, що таке страх смерті? Але одна річ — знати про смерть загалом, і зовсім інша — сприйняти свою смерть, відчувати її всіма клітинами тіла. Це відчуття виникає нечасто — лише раз чи два за життя, але Марвін переживав цей страх кожної ночі.

Перед цим страхом він був беззахисний: бездітний, він не міг заспокоїти себе ілюзією здобуття безсмертя через своїх нащадків; він не мав ніяких релігійних переконань — не вірив ні в існування життя після смерті, ні у всюдисущого Бога, який би його захищав; усвідомлення того, що він реалізувався у житті, також не могло задовольнити його (як правило, чим сильніше людина відчуває, що мало зробила у своєму житті, тим більший її страх смерті). Гірше за все, що Марвін не міг передбачити, коли закінчиться його страх. Образ його снів був дуже виразний: демони покинули його свідомість, і тепер можна було чітко роздивитися, яку загрозу вони несуть. Він не міг ні втекти від них, ні вдруге ув’язнити їх, зачинивши захаращені двері.

Отож, Марвін і я досягли критичної точки, місця з’єднання, до якого неминуче