Читати книгу - "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд"

ще «народного цілителя», вона має атестаційний експертний висновок УАНМ (очевидно, Української асоціації народної медицини) і спеціального дозвола Міністерства охорони здоров’я України, проводить не лише індивідуальні, а й колективні прийняття, діє ж методом біоенергоінформації, опанувала й опосередковані форми впливу, «здатні оживити через підсвідому сферу матрицю норми пам’яті» — гарно сказано, правда? Я навіть подумав, чи мій скрипт не є результатом такого опосередкованого впливу її на мене? І, нарешті, завершальна фраза: «Зазначений вплив концентрується на організмі в цілому, що дозволяє запустити фармакологічну систему людини. У відповідь на словесно-енергетичний вплив, який несе енергетичні імпульси, організм сам починає боротися із хворобами». Подано номер ліцензії Мінздоров’я й обіцяно «реалізацію методичних посібників, фотографій та оберегів».

Перша моя реакція на прочитане була приблизно така, як у ксьондза з відомого вірша-анекдоту Степана Руданського. Коротко його переоповім для непросвічених. До ксьондза прийшла баба, яка не мала з чого жити. Жартома священик порадив їй стати знахаркою. Баба пішла, а він про неї забув. Минули роки, у ксьондза в горлі виросла якась гуля, яка його душила, — лікарі виявилися безпорадні, отож друзі порекомендували йому звернутися до відомої знахарки. Та прийшла і почала робити замовляння. І тут ксьондз, на свій подив, признав у знахарці бабу, якій сам радив стати цілителькою. «А, це ти, зозуле?» — вигукнув він і так зареготав, що в горлі йому трісла гуля.

Я теж зареготав, подібно до ксьондза, і мені здалося, що й у моєму горлі, чи точніше в душі, чи в нутрі, також трісла якась гуля.

Отакі дивовижні речі. Не втерпів і потелефонував Галині, але нічим її не здивував, про діяльність сестри відала.

— Що ж ти хочеш, — сказала розважно. — Треба ж якось жити. А в неї і той її нахлібник чоловік, і син, який не може ніяк улаштуватися на роботу, а ще й невістка та внук. Тут і не до такого додумаєшся. — Галина зробила паузу. — А може, вона щось і вміє, — сказала, — бо завжди була в нас фантазерка. Крім того, і ти її в наших розмовах називав не раз відьмочкою.

Називала так себе вона й сама, я про це згадав у розмові з Галиною лише раз, але в її уяві це означення розмножилося. Воїстину, як казали давні римляни: «Quae volumum, id libenter credimus», що значить: «Охоче віримо в те, чого прагнемо». Але від Галининих слів мені невідь-чому стало сумно. Може, тому, що ми, а особливо жінки, живемо в цьому світі не так, як хочемо, а як можемо?

І я спокійно подер ретельно вирізане перед цим із газети оголошення на дрібненькі шматочки. Зрештою, не скрипта свого подер, а тільки оголошення, зміст якого ретельно переписав. А це значить, що я до цілительки, на відміну від згаданого ксьондза, не піду — моя «гуля» тріснула вже перед цим без її допомоги.

Примітки до електронної версії
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником

С. 15: Було це ще в шістдесяті роки, коли я тільки-но закінчив університета й мене послали вчителем в одне з приміських містечок, сполучене з Києвом електричкою, отже потрапив на одну з малих станцій, де відшукав квартиру у старої вчительки-пенсіонерки, яка цілий [рік] => вік пропрацювала в цій-таки школі над невеликим озерцем.

С. 93: Певне одне: господиня, очевидячки, із старої інтелігенції невисокого суспільного становища; цікаво, що книг не побачив, хіба старий оксамитовий фотоальбом, який лежав на ще одній [фафці] => шафці, прикрашеній такою ж мережаною покривкою.

С. 187: Цей незабутній [ринок] => ранок.

С. 233: Єдина недогода — сміття довкола: папір, пляшки, консервні бляшанки, недопалки, [зімкнуті] => зімнуті пачки від цигарок.

УДК 821.161.2-31

ББК 84(4Укр)6-44

Ш 37

Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено

Головна редакція літератури з гуманітарних наук

Головний редактор Світлана Головко

Редактор Анатолій Венцковський

В оформленні книжки використано шрифт української абетки художника Василя Чебаника

ISBN 978-966-06-0664-7

ISBN 978-966-06-0665-4

© Валерій Шевчук, 2014

© Наталія Михайличенко, художнє оформлення, 2014

Шевчук, В. О.

Ш37 Фрагменти із сувою мойр : Кросворд : роман / Валерій Шевчук. — К.: Либідь, 2014. — 264 с.

Літературно-художнє видання

Шевчук Валерій Олександрович

КРОСВОРД

Художнє оформлення Наталії Михайличенко

Художній редактор Олексій Григір

Коректори Алла Бараз, Людмила Іванова

Верстальник Олександра Мошеченко

Формат 60x84/16.

Ум. друк. арк. 15,3. Обл.-вид. арк. 15,5.

Зам. № 14-230.

Державне підприємство «Спеціалізоване видавництво “Либідь”», вул. Пушкінська, 32, м. Київ, 01004 www.lybid.org.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3055 від 12.12.07

Віддруковано на ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», вул. Леся Курбаса, 4, м. Біла Церква, 09117

Свідоцтво серія ДК № 4063 від 11.05.11

Про автора

Валерій Шевчук (народився 1939-го) — відомий український письменник, учений, перекладач. Надрукував 18 романів, 32 повісті, близько 150 оповідань. Видав том української барокової драми, серію антологій і збірок поезії XI—XVIII ст., книги творів І. Вишенського, Л. Барановича, І. Величковського, Д. Братковського, Г. Сковороди та ін. Автор монографії про І. Мазепу («Просвічений володар»), дослідницьких книжок «Козацька держава», «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення».

В. Шевчук — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій ім. М. Коцюбинського, ім. А. Кримського, ім. І. Огієнка, ім. Є. Маланюка, ім. Є. Концевича тощо. Художні твори В. Шевчука перекладено більш як двадцятьма мовами світу.

* * *

Якби я хотів назвати щось найбільш оригінальне в сучасній радянській прозі, то мусив би вказати на початкові кроки