Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Додати в закладку:
Додати
Перейти на сторінку:
Бо про весну й тепло він марив уві сні. Ріку в польоті я перетинаю радо І до вітця свого відважного лечу — Він давніх лицарів зразок, душа, свічадо. Як батька хворого від туги і дощу Лишити без вогню й понести серце власне, Мов полум'я, в котрім любов його не гасне? Ніколас Гільєн
НЕ ЗАБУДЬ СІКЕЙРОСА 1 Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, о духу Мексики, народе дружній, брате, в живописі його свій біль поміг зібрати, шалений безмір свій, огромність чистоти. Від тебе світло йде крізь мури темноти, щоб у його руці незаймано палати. Народе Мексики, потужний духу, брате, о, не забудь його, бо ж він такий, як ти. Ти не забудь його життя, що в ясні зорі злетіло і до нас волає з висоти, щоб ми долали смерть на чесній трудогорі. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, в огненній непокорі, на полотні його ожив, щоб далі йти! 2 О так, це справді так, твоя снага ростиме, немов ріка в бігу — безмежна й весняна — і мури темноти валитиме вона, народе Мексики, мій славний побратиме. Не просиш милості на серце невситиме, а просто, мов ріка безмежна й весняна, ростеш… і падає ненависна стіна, народе Мексики, мій славний побратиме. Пора тобі прийшла загати всі змести, опори зла й ганьби з думками кам'яними розбити хвилями високими й крутими. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, мій славний побратиме, на полотні його ожив, щоб далі йти! Педро де Ораа
ДЕНЬ Одвічність дня, що блискає знадливо В безхмар'ї ненаситністю подій, В єство моє вдихає світла диво, Відроджується в пам'яті ясній. А вітер, що цурається гнівливо Малого дня страждань, жадань, надій, Гримить, як млин, де скінчилося мливо, Живе в надгробка славі кам'яній. Йому, наляканому слабодуху, Не розпізнати ясності буття, Прозорості утраченого руху. Дивлюсь при дні безстрашно, як дитя В лице старече, в суть свого життя, В смертельний безмір, що несе отуху. Габріела Містраль
ОБТИНАННЯ МИГДАЛЕВОГО ДЕРЕВА На фоні неба чистого рукою мигдаль я обтинаю. Ось торка галузка, мов коханого щока з невкірністю і пристрастю прудкою.
НЕ ЗАБУДЬ СІКЕЙРОСА 1 Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, о духу Мексики, народе дружній, брате, в живописі його свій біль поміг зібрати, шалений безмір свій, огромність чистоти. Від тебе світло йде крізь мури темноти, щоб у його руці незаймано палати. Народе Мексики, потужний духу, брате, о, не забудь його, бо ж він такий, як ти. Ти не забудь його життя, що в ясні зорі злетіло і до нас волає з висоти, щоб ми долали смерть на чесній трудогорі. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, в огненній непокорі, на полотні його ожив, щоб далі йти! 2 О так, це справді так, твоя снага ростиме, немов ріка в бігу — безмежна й весняна — і мури темноти валитиме вона, народе Мексики, мій славний побратиме. Не просиш милості на серце невситиме, а просто, мов ріка безмежна й весняна, ростеш… і падає ненависна стіна, народе Мексики, мій славний побратиме. Пора тобі прийшла загати всі змести, опори зла й ганьби з думками кам'яними розбити хвилями високими й крутими. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, мій славний побратиме, на полотні його ожив, щоб далі йти! Педро де Ораа
ДЕНЬ Одвічність дня, що блискає знадливо В безхмар'ї ненаситністю подій, В єство моє вдихає світла диво, Відроджується в пам'яті ясній. А вітер, що цурається гнівливо Малого дня страждань, жадань, надій, Гримить, як млин, де скінчилося мливо, Живе в надгробка славі кам'яній. Йому, наляканому слабодуху, Не розпізнати ясності буття, Прозорості утраченого руху. Дивлюсь при дні безстрашно, як дитя В лице старече, в суть свого життя, В смертельний безмір, що несе отуху. Габріела Містраль
ОБТИНАННЯ МИГДАЛЕВОГО ДЕРЕВА На фоні неба чистого рукою мигдаль я обтинаю. Ось торка галузка, мов коханого щока з невкірністю і пристрастю прудкою.
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сонети. Світовий сонет» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"