Читати книгу - "Гуляйполе"

ЛЕНІН. Це вам, Михайле Сергійовичу, уже наябедничав проститутка Троцький? У нього заговорило сумління, що його народила і вигодувала українська земля і за це він вибрав слушний час вислужитися перед вашим народом? Чи все-таки він, як завжди, керувався підленькими мотивами?

ГРУШЕВСЬКИЙ. Це ваші проблеми, пане Ульянов. Як на мене, то ви — одного дерева плоди (пауза). А те, що ви тут затіваєте, чув не лише я, а безмежний Всесвіт. Ви лише послухайте (Грушевський іде до дверей, відчиняє їх навстіж). Кажіть, що-небудь, кажіть!

ЛЕНІН. А ми уже все сказали. Нам нічого вам сказати.

І це "А ми уже все сказали...", наче через велетенський гучномовець, рознеслося всією округою. Присутні більшовики в один голос перелякано скрикнули: "О-о-й!.." Вони зрозуміли, що у кабінеті, де змовлялися вбити Диявола, стоїть новітня підслуховуюча техніка, яка не лише чисто, без будь-яких сторонніх звуків, записала їхню злочинну змову, а й відразу же передала її усьому Світові (пауза). Грушевський демонстративно виходить. А на порозі перед вірними ленінцями з'являється Диявол. Всі перед ним падають на коліна і схиляють свої голови.

ЛЕНІН(бурмоче голосно, наче читає молитву чи заклинання). Помилуй мене, Світоче, з великої милості Твоєї, і з безлічі щедрот Твоїх очисти беззаконня моє. Проти тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив, то й правий ти у словах Твоїх, і діях Твоїх і переможеш, коли будеш судити нас не за лихим серцем, а за велінням душі Твоєї справедливої. Серце чисте створи в мені, Світоче, і духа правого онови в нутрі моєму підлому.

ДИЯВОЛ(перебиває Леніна). Перестань плазувати! В беззаконнях ти зачатий, у гріхах народила тебе мати, лише зло ти чинив, то й вічно будеш так чинити, бо носиш ти моє тавро.

ЛЕНІН. Карай, Світоче, милуючи дітей своїх.

ДИЯВОЛ (до всіх). Геть, окаянні, з очей моїх. (Усі кинулися до дверей, аби швидше зникнути з пекельного поля впливу Диявола. Останнім виходить Ленін. Диявол до нього). А тебе, Ульянов-Ленін, прошу залишитися на кілька теплих слів. (Ленін повернувся, виклично глянув на Сатану, прижмурившись).

ЛЕНІН. Куцому й лисому завжди дістається найбільше й за всіх. А втім, я тебе, Світоче, люблю понад усе на світі.

ДИЯВОЛ(вже вкотре сьогодні перебиває Леніна) Ви, більшовики-комуністи, усі одним миром мазані: кажете солодкі слова, а даєте гірку отруту, стелете м'яко, а кидаєте один одного і ближніх своїх на дощаті нари, ваші обіцянки й запевнення не варті й ламаного гроша.

ЛЕНІН. Ми повністю, мій Світоче, скопіювали тебе. То хіба можна дорікати матері, яка народила дитя, собі подібне?

ДИЯВОЛ(розсміявся). Нарешті ти, Ульянов-Ленін, уперше зізнався, що маєш моє походження. А то все віднікувався і навіть ображався, коли я про це тобі нагадував (пауза). Нічого не скажеш, відчувається прогрес у твоєму вихованні.

ЛЕНІН(скористався слушною нагодою). То може, мій Світоче, не треба мене карати за сьогоднішні вибрики?

ДИЯВОЛ. Треба, Володю, треба. Сам казав на земному світі про невідворотність кари за будь-який злочин.

ЛЕНІН. І що мені буде? Яка кара? Чи буде її пом'якшення за каяття?

ДИЯВОЛ. Звісно, буде. Замість намічених десяти порцій розпечених до червоного металевих зайців подам сьогодні тобі на вечерю аж двадцять!

ЛЕНІН(здичавіло заверещав). Побійся Бога, мій Світоче!

ДИЯВОЛ. Іди геть з очей моїх ясних! Геть! (Ленін наближається до дверей. Навздогін йому кричить Диявол). А про Махна я показуватиму Всесвіту те, що було насправді!

...Земний світ. Весна в азовсько-таврійських степах завжди приходить до людей, як сніг на голову, — неждано-негадано. Блиснуло, пригріло сонце, раптом зникли неглибокі сніги, і забігали поміж торішними травами та стернею світло-руді ховрахи — ці чи не найперші вісники приходу нової пори року у природі. Грунтові дороги, роз'юшені мокрої зими кінськими копитами, возами й тачанками, за день-два висохли і стали цілком придатними для пішого пересування. Проте Петро Вусатенко, навчений гірким досвідом, зовсім не довіряв цим битим шляхам, а тому тримався від них на значній відстані, і поки що ця тактика була для нього успішною. В усякому разі, у степу йому ніхто з недобрих, злих людей не зустрівся, ніхто його не скривдив.

А Гуляйполе ось-ось замайорить, як прапор щасливої надії, на горизонті. Яке ж воно тепер, його рідне велике село? У 1914 році воно було заможним і мальовничим — тож чи не найкращим на всій Катеринославщині. Жило тоді у Гуляйполі, мабудь, щонайменше шістнадцять тисяч громадян, майже всі дорослі були грамотними, в усякому разі, уміли читати й писати, бо в селі до їхніх послуг були дві гімназії, вище початкове училище та п'ять земських початкових шкіл. Був у селі й кінематограф, який щовечора полюбляли відвідувати дорослі й малі. А кожної неділі всі, одягнені по-святковому, йшли до церкви — їх було дві, чи до синагоги: це залежало від того, якої ти національності та віри. Значна, можна сказати, переважна частина селян це українці, отже, вони — православні і відвідували церкву, а всі інші — їх близько двадцяти відсотків — це були євреї, котрі тримали свої крамниці, володіли банком, заводами, тож вони спорудили собі вельми розкішну, в центрі села синагогу. Жили євреї з українцями у мирі та злагоді, але змішувати кров не бажали, і створювали сім'ї лише свої, національні. Москалів, яких останнім часом, особливо на початку чотирнадцятого року все частіше почали називати росінами, у Гуляйполі майже не було. Вони чомусь тут не приживалися і, як на думку Вусатенка, заковика була в них самих: