Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

Її годі було відмовити. Вона їде! Того вечора вони востаннє зайшли на прощання до шпиталю. Джулі Крейґ соромливо запитала місіс Досон, чи доктор Меррік досі в Європі, і мало не зімліла, дізнавшись, що він завтра прибуває до Рима.

– Але ж вас уже не буде, мадам! – вигукнула Джулі, осудливо позираючи на свою пацієнтку.… – Безумовно, хтось не може дати доброї ради цій справі.

Спершу консьєрж в Квіриналі пам'ятав лише, що дві молоді американки виїхали опівдні до Парижа. Трохи подумавши і належно оцінивши колір банкноти, яку доктор Меррік м’яв у пальцях, він пригадав, що важчий багаж мадам Гадсон було відправлено безпосередньо до Гавра. Він сам подбав про це. Так, вона відпливає на "Іль-де-Франс" у четвер. У будь-якому разі її валізки.

Боббі цілу годину міряв угору і вниз викладений плитняком сад Квіриналу, плануючи свій наступний крок. Ця гра у хованки не може – ні, не буде тривати далі! Він вирішив загнати її в кут і взяти силоміць!

Він послав довгу телеграму до Джека Досона, звіривши йому всі подробиці неймовірно відважного вчинку, який збирався здійснити. Він зажив у неї слави різноманітними проявами нечемности. Цей подвиг стане вінцем, після якого всі попередні зухвальства видаватимуться нікчемними. Він дуже нервово готувався до нього.

Події минали дуже хутко, як тільки було ухвалено рішення. Він найняв аероплан і вилетів до Парижа. Ревіння потрійних двигунів і калатання його серця зробило цю подорож вельми шумною. Відбулася поспішна півгодинна зустріч з матір’ю, під час якої він випросив у неї прощення, склавши обітницю, що повернеться і проведе з нею Різдво.

У центральному офісі компанії "Френч Лайн" він замовив найрозкішніші апартаменти на "Іль-де-Франс". І наступного ранку вилетів до Гавра, прибувши на годину швидше від поїзда з Парижу.

То була довга і тривожна година. Ніколи ще він так не захлинався у власних почуттях.

Подбавши про те, щоб його легкі валізки були в каюті, та обійшовши просторі апартаменти, щоб переконатися, що вони готові для оселення – у нього вистачило розуму прикрасити те місце квітами – він підійшов до кабіни капітана, познайомився і попросив про послугу.

Тоді він зійшов униз і став неподалік від переходу до кают першого класу, чекаючи з нетерпінням, яке ледве міг витримати.

Що подумає вона?

Поїзд повільно заповз під дах навпроти через дорогу, і пасажири невеличкими купками заметушилися біля ручного багажу. Відразу ж процесія почала нелегкий рух до корабля.

Боббі бачив, як вона іде жвавою ходою, разом двома носіями, що обережно чимчикували їй услід.

Цього разу бузковий… Обтислий, стильний клош – бузковий… Строгий бузковий костюм, що різьбив кожен її вигин.

Вона помітила, хто чекає на неї. Він знав, що вона бачить його. Коли вони стрілися поглядами, її очі розширилися, і відкрилися уста. Вона поступово наближалася до нього майже бравою ходою.

Коли вона була вже близько, він не подав руки, як сподівалася вона. Він простягнув обидві руки; і, на його невимовний захват, вона впевнено пішла до нього, соромливо поклала худі пальці на вилоги його пальта, зазирнула у вічі й усміхнулася.

– Поставте багаж мадам в апартаменти "Б", – промовив Боббі до носіїв хазяйським голосом.

– Ви їдете зі мною! – промовив він, досить нетвердо. – Капітан повінчає нас сьогодні пополудні!

– Так, любий, – сказала вона ніжно. – Я знаю.

Руки Боббі міцніше обійняли її.

– Як ти дізналася? – усміхнувся він радісно.

– Поглянь. Ти зателеграфував доктору Досону, а він – до Меріон, а вона – до мене… Якими ж манівцями доводиться дізнаватися про своє одруження!

– Але ж ти не проти, чи не так, – благально спитав він, шукаючи її очей.

Вона усміхнулася.

– Напевне, нам треба йти на борт, Боббі. Ми заступаємо дорогу.