Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— За швейцарців, — вигукнув він і щодуху рвонув вперед у натовп, розмахуючи мечем в одній руці і шпильчастим ядром на ланцюзі у другій. Його товариші-яничари з подивом глянули на нього, бо чоловіки у натовпі мали при собі лишень каміння та палиці, але Клотто вже годі було спинити. Його охопило шаленство вбивства. Люди падали під копита його коня і там знаходили свою смерть. Натовп оскаженів від страху та злости, але спочатку відсахнувся від божевільного велета-альбіноса та його коня. Тоді настав дивний момент — момент, що визначає долю націй, бо коли натовп втрачає страх перед військом, світ змінюється. Раптом натовп перестав відступати, а Клотто на коні саме замахнувся мечем, знаючи, що йому — кінець.
— Яничари, до мене, — вигукнув він, а тоді натовп, як повінь, нахлинув на вершників — тисячі і тисячі зойків, простягнутих рук та стиснених кулаків, град каміння — все це впало на яничарів; люди стрибали на них, як кішки, і вмираючи від замашної зброї, стягували їх з коней, напирали вперед, аж поки коні не залишилися без вершників, але юрмище на цьому не зупинилося і топтало усе поспіль, нестримною силою трощило все, що було на його шляху, і весь світ потонув у крові.
Ще до прибуття міліції натовп, розступившись, ніби море, дав дорогу людям зі зброєю, оскільки під Палаццо Коккі дель Неро яничарів уже не було; озброївшись сокирами загиблих воїнів, найзавзятіші заходилися розбивати троє дерев'яних дверей палацу. У дворі за дверима Арґалія Турок та решта його бійців, осідлавши коней, в повному бойовому обладунку приготувалися дати останній бій.
— Найбільший сором померти від рук тих, кого ти вів до бою, — думав Арґалія, але, принаймні, мої найвідданіші побратими загинуть зі мною, і це робить мені честь.
Аж тут думки про славу, честь та сором покинули його, бо Кара Кьоз саме виходила з будинку, і настав час останніх слів.
— На щастя, юрба — дуже дурна, — промовила вона, — бо в іншому разі Аґо й Дзеркало не змогли б дістатися чорного ходу внизу у провулку. Також, на щастя, я скористалася порадою твого друга Ніколо, бо в іншому разі ми б не мали жодного плану, і ззовні двору не стояли б порожні винні бочки-схованки, не було б і воза зі свіжими кіньми, які відвезуть нас подалі від цього місця.
— Спочатку було троє друзів, — промовив Арґалія Турок, — Антоніно Арґалія, Ніколо «іль Макія» та Аґо Веспуччі. І в кінці також було троє друзів. Іль Макія вже, мабуть, чекає з кіньми на тебе. Біжи.
Його почала бити пропасниця, а біль став нестерпним. Він похитнувся. Кінця не доведеться довго чекати. На коні йому довго не всидіти.
Вона зробила паузу:
— Я кохаю тебе, — сказала вона. — Помри за мене.
— Я також, — відповів він. — Я вже помираю і помру за тебе.
— Я кохала тебе, як жодного чоловіка на світі, — сказала вона. — Помри за мене.
— Ти — кохання всього мого життя, — відповів він. — Моє життя вже майже добігло кінця, але те, що залишилося, я віддам за тебе.
— Давай я залишуся, — сказала вона. — Поступися мені. І все закінчиться. — Знову в її голосі зазвучав подив від того, що вона дозволила собі сказати, запропонувати, відчути.
— Надто пізно, — сказав він.
Останній бій флорентійських Невидимих, їхня остання поразка і загибель у Заколоті на Віа Порта Росса відбулися у внутрішньому дворі того, що потім назвали Кривавим Палацом. Коли бій закінчився, то за відьмою та її служницею вже слід захолов, і коли флорентійці усвідомили це, то гнів їх, здається, геть чисто згас, і вони як люди, що прокинулися від жахливого сну, втратили жагу до вбивства. Вони прийшли до тями, і вже були не натовпом, а збіговиськом суверенних особистостей, і кожен із них ішов додому, щось собі бурмочучи, мав присоромлений вигляд і хотів, аби на його руках не було крови.
— Якщо вони втекла, — сказав хтось, — то хай їй стелиться дорога і до побачення.
Ніхто не намагався її наздоганяти. Панував повсюдний сором. Коли до Флоренції прибув папський Регент, то Палаццо Коккі дель Неро був замкнений, а вікна закриті віконницями; відбиток міської печатки стояв на замках, а в будинку ніхто не жив упродовж наступних ста років. Коли ж Арґалія Турок упав, втративши свідомість від зараження крови, і лежав, умираючи від інфекції, його шию проткнула ганебна піка міліціянта, і вік великого condottieri минув.
А ріка Арно, ніби проклята відьмою, ще рік і один день була сухою.
------------------------------— Вона не мала дитини, — зауважив імператор. — Що ти скажеш на це?
— Послухайте
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флорентійська чарівниця», після закриття браузера.