Читати книгу - "Весілля в монастирі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми ж знали, звичайно, що готується великий, небувалий наступ, про це пошепки говорили. Та Гарик недовго і пробув у лазареті. Увечері всі зібралися у найбільшому бараці-палаті, там лишилися тільки легкопоранені. Важких, був наказ, заздалегідь відправити далі, так що тривало деяке затишшя в лазареті. Вирішили і тих поранених, і персонал трохи розважити, відволікти увагу він неспокійних думок. Ще дехто і з інших частин з Гариком навідався. Експромтом концерт влаштували. Всі стали просити Гарика поспівати. Ви ж, напевне, знаєте, який у нього гарний, просто дивовижний голос, як він співав одчайдушно і захоплено. Він же в корпусі і потім в училищі завжди заспівувачем був і також любив співати і в хорі чи на маневрах у таборах. Та навіть і тут, коли бачив, що зібралася купка солдатів, щось мугиче на перепочинку, обов’язково присяде і підтягуватиме. Гарик не комизився, узяв гітару, у нашого фельдшера була, і заспівав жартівливу солдатську пісню: «Ать-два, ать-два, горе не беда, Канареечка жалобно поет!»
Слухачі розвеселилися, ніяк не вгамовувалися. — і сестрички, і лікарі, і поранені, а ще трапилися жінки з недалекого виселка, що своєю охотою часто приносили молока, яєць, навіть на Великдень і нам пекли пасочки. «Ще, ще поспівайте! Ми вас не відпустимо! Встигнете!»
Він підморнув мені так змовницьки і з таким чуттям проспівав, підіграючи на гітарі: «День ли парит, тишина ли ночная»... Ви знаєте, напевне, цей романс! Він дивився на мене, і я розумів, що він думає про Вас. Не можу забути, як він це співав, — мов думав, що і Ви чуєте...
...С нею не страшен мне призрак былого, Сердце воспрянуло, снова любя... Вера, мечты, вдохновенное слово, Все, что в душе дорогого, святого, — Все от тебя!Літа на мить урвала читати. А вона ж і не знала, що він співає. «Ви ж, напевне, знаєте, який у нього гарний, просто дивовижний голос... Як він співав, одчайдушно і захоплено».
Хіба вона багато знала про нього, про його життя? Хіба можна було впізнати все за п’ять днів? Три з половиною дні в монастирі. Півтори доби в Петрограді! Але ж це було як усе життя... І що він любить співати одчайдушно і захоплено, не знала... не чула його, і чомусь від цього так стало ще нестерпніше боляче, немов утеряла найдорогоцінніше. Наче побачила, як іде в строю чи попереду і заспівує розгонисто, з насолодою, і всі підхоплюють. Наче побачила, як підморгнув Борису і палко заспівав про свою любов до неї:
Будут ли дни мои ясны, унылы, Скоро ль я сгину, жизнь погубя.Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Весілля в монастирі», після закриття браузера.