Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Севілла відпустив штурвал, обернувся до Голдстейна, засунув руки до кишень і мовив:
— Я погоджуюся за двох умов: перше — зустріч відбудеться тут; друге — мені знову віддадуть Бі й Фа, не просто довірять на той чи інший час, а саме віддадуть у мою неподільну власність. Я підкреслюю, що ці умови не можуть бути предметом переговорів, а є їхнім засновком.
— Що ж, — Голдстейн усміхнувся, — я з радістю завважую, що ви вмієте бути рішучим, коли не йдеться про гроші. Якщо ви накажете своєму молодому любителеві штормів перевезти мене на гумовому човні через рифи, я передам Адамсові ваші умови. Він чекає на мене на материку. А якщо він прийме ваші умови, то Пітер відразу зможе привезти його на острів.
* * *Не минуло й години, як Пітер повернувся з Адамсом і молодиком, що його Севілла бачив уперше.
— Наш човен випускає повітря, — крикнув Пітер. — У ньому невеличка дірочка. Якщо ви допоможете мені витягти з води й винести на терасу, я негайно його полагоджу.
— Знайомтеся, мій помічник Ел, — нервово, уривчасто сказав Адамс.
Севілла вітально махнув рукою Адамсові, але, залишившись стояти на місці, не промовив ні слова.
Адамс провадив далі:
— Коли ваша ласка, ми можемо вам допомогти.
З обох боків човен мав по дві каучукові ручки, й учотирьох вони зовсім легко винесли його на терасу. Але перекидаючи човна на прохання Пітера, намочили собі черевики й штани.
— Якщо дозволите, я піду й розпалю вогонь у каміні, аби висушитися, — сказав Адамс. — А тим часом Ел огляне будинок, перевірить, чи десь не вмонтували вам апарат для підслуховування.
— Мене це б дуже здивувало, — зауважив Севілла. — Якщо взяти до уваги підводні скелі, то острів цілком неприступний. Є до нього тільки один підхід — фарватер, що веде до гавані, однак він навіть не зазначений. Дуже важко обминати деякі рифи. Ви самі переконалися. Вже втретє цього місяця ми продірявили свого човна.
Кошлате полум’я, червоне знизу й блідо-рожеве на вершечку, палахкотіло в камінні, облизуючи ялинові полінця, й з хрускотом розсипалися вусібіч іскорки. Адамс розшнурував черевики й, роззувшись, почепив їх над вогнищем. Відтак, розлігшись у пофарбованому в біле фотелі-гойдалці, підніс ноги до ватри.
— Чи доводилося вам залишати острів відтоді, відколи ви його купили?
Севілла заперечив кивком голови.
— Незважаючи ні на що, завжди знайдеться хтось, — мовив Адамс. — Під час великого припливу ясної ночі. Один або двоє аквалангістів, діставшись до даху…
— Дах з бетону, — сказав Севілла, — єдиний отвір — димар. До того ж ми ватру майже щодня розпалюємо.
У дверях вітальні з’явився молодий і заклопотаний Ел з шкіряною торбиною в руці й біноклем, що висів на ланцюжку через плече.
— Де я можу знайти драбину?
— У повітці, — відповів Севілла. — Зверніться до Пітера.
— Озую черевики, — злегка усміхнувся Адамс, — доки підметки не зашкарубли. — Його бліде, старанно виголене, з правильними рисами обличчя було зоране зморшками. Якусь мить мовчали і чекали на Ела, втупившись поглядом у вогонь. Севілла нахилився, взяв щипцями почорнілу, трохи обгорілу гілочку й просунув її між двох розжеврілих полінець. Спершу якусь мить, що здалася Севіллі надто довгою, вона не горіла, але відтак враз спалахнула полум’ям, і обоє полінець також запалахкотіли веселим і жвавим потріскуванням.
— Здається, ми вже висохли, — мовив Севілла, — можемо гасити вогонь. До того ж зараз вже тепло.
Увійшов Ел. Дитячі губи, чорні брови, що перекреслювали чоло, надавали йому вигляду скромного й досвідченого юнака.
— Все о’кей, — доповів він, — ніякого підслуховування не виявлено. Електропровідники цілі, ніякої підозри. А на обрії навіть рибальського човна немає. Проте на всяк випадок, доки ви розмовлятимете, я посиджу на даху.
— Залиште нам свої черевики, — докинув Севілла, — вони мокрі. Пітер вам дасть інші.
— Не турбуйтеся, — відповів Ел, що скидався на суворого пуританина, й причинив за собою двері.
— Дякую, що прийняли мене, — повів Адамс, втупившись у ватру. Відсунув свій фотель-гойдалку, але не повернув голови до Севілли. — Ви не мусите говорити мені те, що думаєте, я все знаю. Я телефонував вищому керівництву: ваші умови прийнято. Вам ще сьогодні віддадуть Бі і Фа в неподільну власність. Ось вам писана гарантія. Проте я маю попередити вас: сьогодні володіти цими двома дельфінами — це, накликати на себе деяку небезпеку.
Севілла жваво обернувся до Адамса.
— Для кого небезпека?
Адамс, не глянувши на нього, відповів:
— Для них і для вас. Але, якщо ваша ласка, ми залишимо на острові загін охоронців.
— Дякую, не треба, — відказав Севілла з відтінком прикрої іронії в голосі, — мій острів — приватна лабораторія. Ніхто мене не фінансує, ніхто не контролює і ніхто не стереже.
Адамс відсунув фотель від вогню.
— Я здогадувався, як ви реагуватимете. Гаразд. Дозвольте мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тварина, обдарована розумом», після закриття браузера.