Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Коли оборона противника на ділянках обох фронтів була прорвана, війська приступили до виконання нового завдання — оточення угруповання німецьких військ. На цьому етапі операції головна роль відводилася танковим арміям. З боку 2 Українського фронту це завдання виконувала 5 гвардійська танкова армія (командуючий — генерал-полковник П. О. Ротмістров).

За короткий час 5 гвардійська танкова армія була перекинута з-під Кіровограда на ділянку головного удару. Щоб приховати від німецького командування справжню мету переугруповання армії, було вирішено імітувати зосередження східніше Кіровограда великої групи танків. Для цього сапери виготовили 126 макетів танків і 36 макетів артилерійських гармат, створили 5 районів удаваного зосередження великих танкових з’єднань і артилерії, були розроблені тексти фальшивих наказів і бойових донесень, які передавалися по радіо; у районах імітації зосередження працювали тягачі зі знятими глушниками. Передислокація 5 гвардійської танкової армії в новий район відбувалася вночі, за 20-30 кілометрів від передової, з використанням світломаскування та артилерійського вогню на шляху бойових машин.

І хоч не вдалося повністю приховати переугруповання армії, німецьке командування було дезорієнтоване відносно головного удару військ 2 Українського фронту.

5 гвардійська танкова армія була зосереджена південно-східніше Баландиного і призначалася для розвитку успіху загальновійськових армій, але, щоб прискорити прорив німецької оборони 25 січня, з рубежу Коханівка, Бурти були введені в бій 20 і 29 танкові корпуси. Вночі, 25-26 січня, танкісти спільно з піхотинцями 26 стрілецького корпусу 53 армії вели бої в районі Оситняжки, Капітанівки, Тишківки.

27 січня 155 та 8 гвардійська танкові бригади 20 танкового корпусу раптовою нічною атакою звільнили Шполу. Одним із перших у місті з’явився на своїй бойовій машині один із найдосвідченіших танкістів 5 гвардійської танкової армії, командир танкової роти — гвардії старший лейтенант М. Г. Тарасов. Він знищив 4 гармати, а на залізничній станції Шпола підбив паровоз, у результаті чого був захоплений ешелон з військовим майном і спорядженням. За успішні дії, героїзм та відвагу під час оточення корсунь-шевченківського угруповання німецьких військ гвардії старшому лейтенанту М. П. Тарасову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

До 10 години 27 січня Шпола була повністю очищена від німецьких військ. Для захисту міста від можливих контратак противника на його околицях зайняла оборону 7 гвардійська мотострілецька бригада.

Намагаючись ліквідувати прорив у смузі 2 Українського фронту, противник створив дві великі групи військ, перед якими було поставлене завдання зустрічними ударами з півночі та півдня і сходу Капітанівки, Тишківки в напрямку на Оситняжку зірвати наступ військ Червоної армії, відновити втрачені позиції. З цією метою північніше та західніше Пастерського та північніше Капітанівки були зосереджені частини 57, 167, 332 піхотних дивізій, мотополк «Германія» танкової дивізії СС «Вікінг»; у районі Листопадового, Златополя, Каменеватки — частини 11 та 14 танкових дивізій, перекинуті з кіровоградського напрямку, а також частини 3 танкової та 106 піхотної дивізій. Перша група мала близько 50 танків, друга — до 70.

27 січня німецькі війська нанесли удар по підрозділах Червоної армії в районі Тишківки, Капітанівки, перерізали комунікації 5 гвардійської танкової армії, порушили зв’язок штабу армії з 20 і 29 танковими корпусами та штабу 20 танкового корпусу з основними силами, чим поставили під загрозу зриву операцію на оточення корсунь-шевченківського угруповання.

До Звенигородки залишалося 35 кілометрів. Незважаючи на ситуацію, що склалася, 28 січня о 3 годині 30 хвилин танкова група 20 танкового корпусу в складі 155 танкової бригади (6 танків Т-34, 4 танки Т-70, 1 танк МК-3, 482-мм міномети, 1 трофейний танк «Пантера» і 70 осіб мотострілецького батальйону), 8 гвардійської танкової бригади (2 танки Т-34, 2 САУ-76) та 80 танкової бригади (6 танків Т-34, 3 танки Т-70) вийшли в напрямку Звенигородки. Зв’язок зі штабом армії підтримували по радіо, коли ж радіозв’язок перервався, командир 8 гвардійської танкової бригади гвардії полковник В. Ф. Орлов узяв на себе командування усіма бригадами. Об 11 годині розвідники досягли Звенигородки, об 11 годині 35 хвилин до Звенигородки зі сходу та південного сходу підійшла основна танкова група. У середині дня танкісти увійшли в місто.

З боку 1 Українського фронту до участі в оточенні німецьких військ залучалася 6 танкова армія. Танкісти мали завдання спільно з 40 армією прорвати оборону противника і розвивати наступ на Звенигородку. Для його виконання командування 6 танкової армії створило рухому групу у складі 233 танкової бригади, 1228 самохідно-артилерійського полку, мотострілецького батальйону і батареї винищувально-протитанкової артилерії, її очолив заступник командира 5 механізованого корпусу генерал-майор танкових військ М. І. Савельєв.

Оскільки на початку операції більший успіх мали війська 27 армії, було вирішено ввести в прорив танкову рухому групу в смузі цієї армії.

Увечері 26 січня група одержала завдання рухатися в напрямку Лисянки. О 12 годині 27 січня на ділянці 180 стрілецької дивізії 27 армії група перейшла в наступ. За день пройшла 12 кілометрів.

О 20 годині командування 5 механізованого корпусу 6 танкової армії одержало радіограму з повідомленням про те, що рухома група, обійшовши Лисянку зі сходу та заходу, почала штурм. О 22 годині танкісти оволоділи селищем.

По дорозі на Звенигородку, у районі Ризиного, Тихонівки, рухома група звільнила з оточення 136 стрілецьку дивізію, полк 167 стрілецької дивізії та 6 мотострілецьку бригаду. Стрілецькі частини приєдналися до 47 стрілецького корпусу, який перейшов у підпорядкування 6 танкової армії, 6 мотострілецька бригада разом з рухомою групою М. І. Савельева вирушила на Звенигородку.

Не зустрічаючи опору німецьких військ, танкісти 6 танкової армії 28 січня об 11 годині вийшли на північну та західну околиці Звенигородки. О 12 годині