Читати книгу - "Північне сяйво"

— Ти сама мені сказала, що він лише діє за наказом Джона Фаа. Якщо ти хочеш бути сентиментальною, я не буду марнувати час на розмови з тобою.

— Тоді забери свій клятий алетіометр, я йду назад з Йо-риком.

— Куди?

— Назад у палац. Він буде битися з пані Кольтер та Облатковим братством, коли вони прибудуть. Якщо він програє, тоді я також загину, мені байдуже. Якщо він переможе, ми пошлемо по Лі Скоресбі і я полечу на його кулі…

— Хто такий Лі Скоресбі?

— Аеронавт. Він привіз нас сюди, а потім ми розбилися. Ось, заберіть ваш алетіометр. З ним усе гаразд.

Він не ворухнувся, щоб взяти інструмент, і вона поклала його на ґрати над вогнищем.

— І, мабуть, я повинна вам сказати, що пані Кольтер наближається до Свольбарда. Скоро вона почує, що сталося з Йофуром Рекнісоном, і попрямує сюди. На цепеліні, з солдатами. І вони збираються всіх нас вбити за наказом магістрату.

— Вони ніколи не дістануться до нас, — сказав він спокійно.

Він був таким тихим та розслабленим, що її лють трохи зменшилася.

— Ви не знаєте, — сказала вона невпевнено.

— Я знаю.

— Мабуть, у вас є інший алетіометр?

— Для цього мені не потрібний алетіометр. Тепер я хочу почути про твою подорож сюди, Ліро. Розпочни спочатку. Розкажи мені все.

Так вона і зробила. Вона почала з того, що нагадала, як сховалася у вітальні, розповіла про те, як гобліни забрали Роджера, про своє життя з пані Кольтер та все інше, що сталося з нею.

Це була довга історія, і, закінчивши її, вона сказала:

— Є ще одна річ, яку я хочу знати, і впевнена, що макі право знати її, як я маю право знати, хто я насправді. І якщо ви не сказали мені інше, натомість ви повинні розказати мені це. Отже, що таке Пил? І чому всі так бояться його?

Він поглянув на неї, ніби роздумуючи, чи зрозуміє вона те, що він скаже. Раніше він ніколи не дивився на неї серйозно, подумала Ліра. До цього часу він завжди поводився з нею, як дорослий, що поблажливо ставиться до витівок дитини. Але зараз йому здалось, що вона готова.

— Пил — це те, що змушує працювати алетіометр, — сказав він.

— А… Я так і думала! Але що ще? Як про нього дізналися?

— В якомусь сенсі Церква завжди знала про нього. Вони проповідували Пил століттями, вони лише не називали його так.

Але декілька років тому московит Борис Михайлович Русаков винайшов новий вид елементарних частинок. Ти чула про електрони, фотони, нейтрони та інші? Вони називаються елементарними частинками, тому що їх не можна більше розкласти: в них немає нічого, окрім них самих. Отож цей новий вид частинок був елементарним, але їх було дуже важко виміряти, тому що вони поводили себе досі невідомим чином. Найважче Руса-кову було зрозуміти, чому нові частинки скупчуються навколо людей, ніби їх щось притягує. Особливо до дорослих. До дітей також, але не так сильно, аж поки їх деймони не набувають постійної форми. У віці статевої зрілості вони починають притягати Пил сильніше, і він осідає на них так само, як і на дорослих.

Тепер всі відкриття такого роду через те, що вони стосуються доктрин Церкви, мають оголошуватися через

магістрат у Женеві. І це відкриття Русакова було таким дивним і незвичайним, що інспектор з Консисторського Суду Благочестя запідозрив Русакова у змові з дияволом. Він влаштував в лабораторії акт екзорцизму, допитав Ру-сакова за законами інквізиції, але зрештою їм довелося визнати той факт, що Русаков не помилявся і не дурив їх — Пил дійсно існує.

Перед ними постала проблема вирішення, що він являє собою. І, використовуючи церковні догмати, вони змогли зупинитися лише на одному. Магістрат вирішив, що Пил є фізичним доказом прабатьківського гріха. Ти знаєш, що таке прабатьківський гріх?

Вона скривила губи. Це було схоже на те, ніби вона знову у Джордані та її питають про те, що вона десь чула, але не пам'ятала.

— Це ніби… — сказала вона.

— Ні, ти не знаєш. Підійди до полиці поряд із письмовим столом та принеси мені Біблію.

Ліра виконала його прохання! протягнула батькові велику чорну книгу.

— Ти пам'ятаєш історію Адама і Єви?

— Звичайно, — відповіла вона. — Вона не повинна була їсти яблуко, але змій спокусив її, і вона з'їла.

— А що сталося потім?

— М-м-м… їх вигнали. Бог прогнав їх із саду.

— Бог говорив їм не їсти яблука, тому що вони помруть. Пам'ятаєш, вони ходили голими у саду, вони були, немов діти, їхні деймони набували будь-якої форми. Але ось що сталося.

Він відкрив третій розділ Книги Буття і прочитав:

І жінка сказала змієві: «Ми можемо їсти плоди з дерев в саду, окрім плодів з дерева посередині саду, так сказав

Бог: «Ви не повинні їсти з нього, а також торкатися його, інакше ви помрете».

Ізмій сказав жінці: «Умерти — невмрете, томущоБог знає, що в день, коли ви поїсте звідти, ваші очі розплющаться, і ваші деймони набудуть своїх справжніх форм, і ви будете, як боги, які знають добро і зло».

І побачила жінка, що дерево гарне на смак, і принадне для очей, і жадане, щоб взнати справжню форму деймона. Вона взяла з нього плоду та й з'їла і разом теж дала чоловікові своєму — і він з'їв.

І розплющилися очі в обох них, і побачили вони справжню форму своїх деймонів, і заговорили з ними.

Але коли чоловік та жінка пізнали своїх власних дей-монів, вони побачили, як вони змінилися, бо до того часу вони були єдиним з усіма створіннями на землі та в повітрі, і не було різниці між ними.

І вони побачили різницю, і вони пізнали добро і зло, іза-соромилися. І зшили вони фігове листя, щоб прикрити свою наготу…»

Він закрив книгу.

— Ось так прийшов гріх на землю, — сказав він, — гріх, сором і смерть. Це сталося, коли їхні деймони набули постійних форм.

— Але… — Ліра намагалася знайти потрібні слова, — але це ж неправда, чи не так? Не така правда, як хімія чи інженерія? Адама і Єви не було насправді? Кесінгтоно-знавець сказав мені, що це ніби казка.

— Кесінгтонознавець завжди був вільнодумцем. Це його обов' язок — випробувати віру вчених. Тому