Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Але й це не все. Автоматичні міномети «Васильок» також могли використовуватися для боротьби з танками, хоча це і не основне їхнє призначення. Нарешті, радянські реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град», БМ-27 «Ураган» і БМ-30 «Смерч» можуть вражати скупчення танків.

Навіщо створювалися штурмові гармати

1

Радянський Союз — батьківщина самохідної артилерії. З цим, сподіваюся, ніхто сперечатися не буде. У 1932 році в Радянському Союзі на базі танка Т-26 була створена гусенична броньована бойова машина, яку назвали АТ-1 — артилерійський танк перший. Ця машина не мала башти, яка обертається. Замість неї — броньова коробка. Гармата була встановлена в лобовій броньовий плиті і могла стріляти тільки вперед.

Ідея проста і геніальна у своїй простоті. Що втрачаємо? А втрачаємо можливість стріляти навсібіч. Що маємо натомість? А натомість отримуємо машину, яка дешевша і простіша у виробництві та експлуатації. Її конструкція міцніша: у танка башта рухається відносно корпусу, а тут — незламний каземат, зварений з броньових плит. Це справжній непробивний сейф на гусеницях. Через те, що башти немає, силует цієї машини набагато нижчий, тому в неї важче вцілити. Незважаючи на меншу висоту, у неї більш просторе бойове відділення, в якому зручно працювати екіпажу і де можна розмістити більше боєприпасів.

Найголовніше: в броньову казематі можна встановити гармату більш потужну за ту, яка встановлена в башті, що обертається.

Танк Т-26, який послужив базою для створення АТ-1, був озброєний 45-мм гарматою і двома кулеметами. На такий легкий танк пробували встановлювати і більш потужну гармату, та з цього починання нічого доброго не вийшло. А на АТ-1 вдалося поставити 76-мм гармату і два кулемети.

У 1932 році ідею оцінили тільки німці, проте у них в той час не було ні танків, ні танкової промисловості. Лиш тільки у німців з’явилися танки, вони ідею перехопили і приступили до випуску схожих бойових машин.

Згодом машини такого типу в Червоній Армії назвуть самохідно-артилерійськими установками — САУ. У німецькій армії такі машини називали штурмовими гарматами.

На мій погляд, це той рідкісний випадок, коли німці мали рацію. Справа в тому, що самохідні гармати з першого моменту свого виникнення розділилися на два принципово різних типи бойової техніки. Одні самохідки призначалися в основному для дій на передньому краї, для стрільби прямою наводкою по цілях, в тому числі і рухомих, а інші — в основному для стрільби не по цілях, а по площах з закритих вогневих позицій.

Тактика перших була близькою до тактики танків. Ці машини мали броню як у танків, їх озброювали, як правило, гарматами. По суті, це були танки без башт. Найперша назва такої машини була більш точною — артилерійський танк.

А самохідки другого типу були артилерією в чистому вигляді, тільки дуже рухомою і захищеною бронею. Способи їхнього бойового застосування нічим не відрізнялися від застосування звичайної артилерії. Ці машини мали легку броню — важка їм не потрібна. Їх озброювали в основному гаубицями. Німці називали їх самохідними лафетами.

У німців під час війни притиск був зроблений як на розвиток самохідних гармат, які за своїм призначенням фактично були танками, так і на розвиток самохідних гармат, які були артилерією. Тому для таких машин у німців було дві різних назви.

У Радянському Союзі притиск був зроблений на випуск тільки першого типу самохідних гармат — тих, які можна було сміливо називати танками без башт. Тому у нас для таких машин була одна назва, хоч вона і не повністю відображає їхнє єство. Краще було б назвати їх артилерійськими танками або штурмовими гарматами.

Виникає питання: як же воювати в танку, у якого немає башти? Відповідь проста: ця машина призначена не для самостійної роботи, а для вогневої підтримки танків і піхоти. Танки, які можуть стріляти в будь-якому напрямку, йдуть у першому ешелоні. Самохідки — у другому. Лиш тільки танки зіткнулися з дуже сильним противником, лиш тільки стало ясно, де цей противник знаходиться, в бій вступали самохідки. Їхнім екіпажам вже не треба крутити головами в пошуках цілі. Цілі перед ними, самохідки розвернуті своїми гарматами проти найнебезпечніших цілей.

Так само самохідки діяли і з піхотою: піхота попереду, самохідки — за нею. Лиш тільки піхота зіткнулася з сильним противником, в бій вступають самохідки.

Найкращий варіант — танки разом з піхотою попереду, самохідки — за ними.

2

В ході Другої світової війни Радянський Союз значно перевершив всі країни світу в області створення штурмових гармат — як за якістю, так і за кількістю.

Танки Червоної Армії ділилися відповідно до їхньої бойової ваги: до 20 тонн — легкі, до 40 тонн — середні, понад 40 тонн — важкі. На базі цих танків створювалися самохідки трьох аналогічних вагових категорій.

На базі легкого танка Т-70 була створена самохідка СУ-76. Найголовніше призначення будь-якої зброї — знищувати противника. Звідси найголовніша характеристика будь-якої зброї — його вогнева сила. Ось чому в назвах радянської бронетанкової техніки часто присутній номер, який означає калібр зброї. СУ-76 — це самохідна установка з 76-мм гарматою. Всього було випущено 13 900 таких машин.

На базі середнього танка Т-34 була створена самохідка СУ-122. Вона була озброєна 122-мм гаубицею, проте призначалася для дій на передньому краї і ведення вогню в основному прямою наводкою. Коли щось заважає танкам йти вперед, СУ-122 виходить на зручну позицію і гатить снарядами вагою 21 кілограм кожен. Було випущено 638 таких САУ.

Незабаром замість СУ-122 почався випуск СУ-85. Це було спричинено тим, що у німців з’явилися важкі танки. У гаубиці снаряд важкий, однак у нього відносно низька початкова швидкість і крута траєкторія. Для боротьби з танками така гармата не зовсім годиться. Потрібна дуже висока початкова швидкість і настильна траєкторія. Найвища початкова швидкість у зенітної гармати. Ось її й переробили так, щоб можна було встановити ствол у броньовій рубці. Танк Т-34 мав 76-мм гармату, а самохідка СУ-85 на його базі — гармату калібром 85 мм. Таких машин було випущено більше двох тисяч.

Тим часом конструктори зуміли кардинально вдосконалити танк Т-34, встановивши на нього гармату калібром 85 мм. Цю машину назвали Т-34-85. Відповідно була створена і нова самохідка СУ-100 зі 100-мм гарматою. До кінця Другої світової війни було випущено 2 170 таких машин.

Найпотужніша штурмова гармата світу, яка випускалася великими серіями, була створена на базі важкого танка ІС-2. Називалося ця гармата ІСУ-152 «Звіробій». Замість