Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Гра — торжество можливого.

Мартін Бубер

Якими би статечними, стриманими й розважливими людьми ми не прагнули стати, вогонь наших мрій неможливо загасити. Жаринки нікуди не зникнуть, вони шарудітимуть у наших захололих душах, наче листя взимку. Вони не покидають нас, а лише ховаються. Під час нудної наради ми виводимо смішні каракулі. Чіпляємо на дошку в офісі кумедну листівку. Вигадуємо для шефа потішне прізвисько. Садимо вдвічі більше квітів, ніж нам потрібно.

Ми норовливі, ми прагнемо більшого, ми чогось бажаємо, ми нервуємося. Ми співаємо в автівці, швиргаємо телефон, складаємо списки, перебираємо одяг у шафах, наводимо лад на полицях. Ми хочемо зробити щось, але нам здається, що це повинно бути щось правильне, а отже, щось важливе.

Проте найважливіше — це ми самі, а те, що ми можемо зробити — це влаштувати собі свято, нехай воно навіть буде зовсім маленьке: наприклад, викинути подалі засохлі вазони, відправити у небуття непарні шкарпетки. Нас жалить утрата і кусає надія. Завдяки ранковим сторінкам наше життя набуває нового — барвистого? — вигляду. Хто купив цю азалію? Відколи це мені подобається рожевий? А ця вирізка на стіні — це і є ви, якими хочете стати?

Ваше взуття здається вам зношеним. Ви викидаєте його геть. Наближається гаражний розпродаж, який ви і організовуєте. Купуєте оригінальне видання і новий

комплект постелі. Друг не перестає перейматися, що це на вас найшло, а ви вперше за багато років їдете у відпустку.

Час минає, ви чуєте бій годинника. Ви заходите у крамничку при музеї, записуєтеся на уроки пірнання з аквалангом і обіцяєте собі щосуботи вранці занурюватися у найглибше місце озера.

Ви чи то сходите з глузду, чи то знаходите себе. Життя було задумане таким, щоб скидатися на творче побачення. Саме для цього нас і створили.

Космічна швидкість

У моєї подруги Мішель є теорія, яку вона вивела після довгих і заплутаних романтичних стосунків. Простими словами вона звучить так: «Коли ти намагаєшся когось кинути, цей хтось уже про це знає».

Ту саму теорію можна застосувати і до творчого відновлення. Це трапляється тоді, коли ви набираєте, як Мішель її називає, космічну швидкість. Вона пояснює це так: «Настав час злітати, це як запуск космічного корабля НАСА, і ось-ось настає мить, щоб покинути орбіту, але раптом — бах! — тобі потрібно пройти Перевірку».

— Перевірку?

— Так. Перевірку. Це те саме, як тоді, коли ти збираєшся вийти заміж за хорошого хлопця, який добре до тебе ставиться, а тут раптом пан Отрута все пронюхує і телефонує тобі, щоб зустрітися.

— Ага.

— Хитрість у тому, щоб уникнути такої Перевірки. Ми всі притягуємо до себе відплату.

Юрист за професією і письменниця за покликанням і темпераментом, Мішель обожнює теорії змов, які вона описує у лиховісних деталях.

Неможливо відкрити нові землі, не погодившись надовго втратити з очей берег.

Андре Жід

— Сама подумай. Ти зібралася їхати у важливе відрядження, а тут — ні сіло, ні впало — твій чоловік тобі каже, що ти йому для чогось потрібна, питання життя і смерті, без будь-якої на те причини... Чи ти готова покинути роботу, яка давно тобі обридла, і тут огидний шеф піднімає тобі зарплатню — вперше за п’ять років... Не ведися на таке, не ведися...

Слухаючи Мішель, я чітко розуміла, що роки адвокатської роботи у суді минули з користю для її внутрішнього митця. Принаймні вона більше не піддавалася на такі хитрощі. Але чи справді такий страшний вовк, як вона його змалювала? Чи ми справді притягуємо до себе Перевірку? Я добре обміркувала слова Мішель і дійшла висновку, що це так.

Я пригадала кожен випадок, коли мене намагалися обвести навколо пальця. Наприклад, був у мене один агент, який примудрявся скасовувати вже укладені договори, а потім дуже зворушливо вибачався... Ще була редакторка, яка змушувала мене переписувати текст знову і знову, аж поки від оригінального варіанту не залишилося майже нічого, і завжди говорила, що я чудово пишу і що я — її найяскравіша зірка.

Зовсім трохи підлещування, як і трохи грошей, можуть суттєво завадити нам розвинути космічну швидкість. Ще більш лиховісними можуть виявитися сумніви, висловлені у правильному місці і у правильний час, особливо найближчими і найріднішими нам людьми: «Це для твого ж блага... просто хочу переконатися, що ти все добре обдумала...».

Багато митців у процесі творчого відновлення помічають, що варто їхній кар’єрі почати стрімко розвиватися, як вони одразу ж звертаються до найближчого кайфолома. Ми виливаємо весь свій ентузіазм на цього завжди скептично налаштованого друга. Зазвичай, ми перші йому телефонуємо. А якщо ні, то це робить він. Ось і Перевірка.

Наш митець — дитина, і коли їй страшно, вона кличе маму. На жаль, багато з нас мають мам-кайфоломів і цілі армії таких же сурогатних мам — друзів, які завжди готові сумніватися у нас. Головне — не дозволяти їм цього робити. Як? Ні пари