Читати книгу - "Абсурд у тазику, Сергій Кузнєцов"

Математична гумореска

У одному колективі трапились загальні збори. Подія досить буденна. Усі сиділи по обіді у конференц-залі, чекали на голову, трохи позіхали та шурхотіли кросвордами. Голова прийшов вчасно, поклав на стіл невелику купку паперів, сів на чільне місце та неквапливо почав засідання:

- Шановні присутні, шановні працівники! Маємо провести зібрання колективу. На порядку денному кілька питань. Є виробничі, є господарчі, є й наукові. Але перш ніж розглянемо основні питання, треба зробити для вас усіх наукове повідомлення. Це директор так сказав. То, мовляв, для підвищення культурного рівня працівників та для ознайомлення трудового колективу з новітніми досягненнями у науковій сфері. І ще нам запропоновано керівництвом після обговорення по цій темі дати суспільну реакцію для преси. Онде кореспондент сидить, записує, зверніть увагу. З цього й почнемо. Про що саме йдеться?…

- Не затягуйте прелюдію, пане голово! Обідня перерва не резинова… – невдоволено почав звичні «опозиційні» сперечання менеджер відділу.

- Так, добре-добре. Все встигнемо. Отже… у світі сталося неабияке – один вчений довів гіпотезу. Вчений Перельман довів гіпотезу Пуанкаре. Начебто так, якщо я правильно зрозумів.

- Ну, то й що? Вперше таке сталося, чи що? Раніше такого не було?

- Та ні, якраз такого раніше й не було. Бо цей хлопець виявився аж занадто кмітливий, бо публічно відмовився від премії за це наукове досягнення. Ото так! Якби ж він просто щось там собі довів, то й не було б через це ніякого галасу. Такого добра трапляється достатньо, нікого не здивуєш. Але цей спритник таки відмовився від величенької премії.

- І яка ж така та премія? Наскільки величенька? – глузливо посміхався менеджер.

- Мільйон баксів… американських… – серед присутніх раптом настала тиша, шурхотіння припинилось, стільці перестали рипіти, але ненадовго.

- Отакої! Так він, цей хлопець, хто – вчений чи дурень? – у залі відразу загомоніли, здійнявся легкий ґвалт, стільці зарипіли голосніше. Деякі навіть повідкладали кросворди та повитягали з вух телефонні навушники. Голова раптом побачив усі обличчя присутніх, бо вони одночасно повернулись до нього.

- Петрович, а ось починаючи з цього моменту детальніше, будь ласка, – тон дискусії змінився з лінькуватого на зацікавлений.

- Так от я ж і кажу. Довів цей хлопець гіпотезу Пуанкаре. Це щось математичне і дуже незрозуміле. Але я мушу вам про нього розповісти. Ось матеріали надруковані.

- Ну, давай, читай. Бо це вже якось прикольно. Хлопцю гроші, а він не хоче брати. Буває і таке, тільки дуже рідко. Читай!

- Ну, тут написано таке: «Будь-яке зв’язане компактне тривимірне різноманіття без краю гомеоморфне…» – Голові явно важко було вимовляти складні слова.

- Це точно там таке написано? Чи ти, Петрович, видумуєш на ходу?

- Я, хлопці, таке видумати сам не зможу. Я навіть прочитати… не второпаю…

- А хто це взагалі, той Пуанкаре? Начебто француз за прізвищем? Мені здається, був такий детектив, – менеджер відділу не заспокоювався.

- Може і француз, мені теж так здається. Хіба могла б наша людина отаке написати? Маю підозру, що цей розумник дуже хотів зламати мізки. Та не одній людині, а цілому людству. Бо це ж подія міжнародна… – по тону голови було відчутно, що дискусія починає його дратувати. – І прошу не плутати, детектив – то Пуаро.

- А що там ще є? Чи ото і все? – долучився до дискусії бухгалтер.

- Ще є таке: «Доказ використовує модифікацію потоку Річчі з хірургією».

- А… ну, тоді все зрозуміло. Так би відразу і казав, – з гумором підтримав розмову експедитор. – Я оце на своїй машині також… щоденно використовую потік Річчі. Саме його, тільки без хірургії. А хто це такий, до речі?

- Мабуть, також якийсь вчений. Не наш. Наші пишуть зрозуміло.

- Шановні, ви можете, звичайно, жартувати. Але нам треба висловити якусь суспільну реакцію. Тому дуже прошу щось по темі… будь ласка. Олеже, що ви думаєте з приводу гіпотези? – голова наполегливо вів свою лінію.

Науковий працівник Олег звів брови докупи, але суспільної реакції висловити не зміг. Він вирішив перехопити ініціативу, тому що не розумів, про що йдеться. А завжди, коли чогось не розумієш, то краще переходити у наступ:

- Шановний пане голово, я з вашим Пуанкаре особисто не знайомий. Не знаю, чи взагалі ота гіпотеза є корисною? І хто ж ото такі величезні гроші дає на таку премію?

- Гроші дає міжнародна математична спільнота. Вони знають, що роблять. Це вам не науковці нашого відділу, які не встигають з розрахунками. Тобто, гіпотеза корисна, навіть дуже – на мільйон!

- Математична спільнота, кажете? Так що, отой вчений, математик? Як його прізвище, кажете?

- Прізвище його Перельман. Це відомо.

- А… то він не з наших, не зі слов’ян? То можна його зрозуміти, хоч би як дивакувато це не виглядало. А оті папери на івриті надруковані?

- Ні, папери надруковані нашою мовою. Хоча від цього не стають більш зрозумілими.

- Ну, тоді я пас, – науковий співробітник вичерпав усі козирі.

- То не треба бути аж таким розумним, пане Олеже. Чи ви хочете бути розумнішим за директора? – висловив голова свій контраргумент вже сердито. Науковець нічого не зміг відповісти на такий довід і замовк, бо бути розумнішим за директора у колективі не було прийнято.

- Так от я й кажу, нам треба якось суспільно відреагувати на це наукове повідомлення, позначити нашу громадську позицію. Так директор сказав. Кореспондент має, врешті-решт, щось записати для публікації. От ти, Сашко, що взагалі про все це думаєш? Яке твоє мнєніє? – звернувся голова вже до конкретної людини, до електрика.

- Нє, Петрович, якщо цей Пуанкаре не електрик, то для чого ви питаєте моє мнєниє про нього? Хай собі живе людина, навчається. Може, колись стане спеціалістом… електриком…