Читати книгу - "Записки скаженої малороски , Мирослава Русава"

Вихопивши за обідом отруєного ножа, відьма хотіла проткнути князеві груди, але дуже невчасно вскочила з місця його молода дружина, що сиділа поряд. Ніж проткнув жіноче тіло, наче масло, і молода княгиня вже за мить впала замертво. Обізлившись, князь перерізав відьмі горло на очах у ніким не поміченої малої дитини, що намагалася залізти у відкрите вікно. Навіть не прибравши тіл, князь кинув меча на підлогу і пішов далі. А відьмова дочка в сльозах кинулася до мертвої матері. Дитина хотіла кинутися за батьком, спитати нащо він це зробив, але через напіввідкриті двері побачила, як він обіймає малого Андрія... дівчина зрозуміла, що нікому вона не потрібна і чомусь вирішила, що у цьому винен дворічний Андрій. Забравши меча, вона у сльозах вибігла з палацу. Пройшли роки, Олександра невпинно тренувалася володіти мечем, повторюючи прийоми за молодими козаками, що їздили повз село і дітьми Ріпи. Вона старанно вчилася відьмувати... Але її ворог довго не з'являвся в селі. Андрій то вчився у Києві, то їздив до тіток у Конотоп, Харків... і ось лише останній рік майже не покидав села. «Гарний час для помсти!» - так думала Олександра і почала полювати на хлопців. Їй потрібен був лише Андрій... але як же багато схожих на нього! Вбиваючи хлопців та раз за разом бачучи живого Андрія вона ніяк не могла заспокоїтися... В результаті її схопили ми. Її... дитину відьми та лісу. Ту, що знає усі трави. Ту, що хотіла покарати ворога мечем, який вбив її матусю. По матусиним книжкам вона, що стала частиною вовчої зграї і протягом майже 20 років жила ніким не помічена тут, зовсім поряд... отака жахлива таємниця княжого роду… - посміхнулася я.

- А звідки ти про це дізналася? - здивувався Альберт

- А цю історію навіть весь Конотоп знає. Усю... до розповіді про Олександру.

- Всі знали?!

- Так, тому князя і ненавидять, бо знали про відьму. Але не знали, що в неї була донька... другу частину цієї історії мені розповіла сама Олександра – пояснила я

- Ясно

- Уяви, як іронічно… Князь міг позбутися єдиного спадкоємця із-за власної глупості - мені було противно навіть думати, про таку підлість старого князя. І як взагалі можна бути таким?

Кожен має думати про свої вчинки. Вони можуть не добре гукнутися нам і через роки, залишаючи слід, який важко стерти. Як тіні, що слідують за нами, наші рішення формують те, ким ми є, і те, як нас сприймають інші. У суспільстві, де зворотній зв'язок стає все більш невидимим, де жорстокість маскується під красу, важливо пам'ятати: наслідки наших дій можуть з’явитися, коли ми найменше цього очікуємо. Іноді ми навіть не знаємо, що то - наслідки...

Однак, зітхнувши, я відпустила ці не легкі думки, замріяно подивившись у вікно. Я знову згадала про твір, і, здається, мимо волі посмішка відобразилася на моєму обличчі, оскільки Альберт підозріло вточнив:

- А чого ти така довольна?

- А я тепер знаю, про що буде моя перша історія... – легкомисленно обізвалася я.