Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

що відомості про діяльність лож, до яких входили Михайло Воронцов, Олександр Герцен, Василь Григорович, Микола Гулак, брати Капністи, Іван Котляревський, Сергій Ланськой, Лизогуби, Михайло Лорис-Меліков, Василь Лукашевич, Микола Огарьов, Кирило Розумовський, можливо, Микола Костомаров та багато інших видатних політичних і громадських діячів. Верховним керівником масонства на російських теренах у першій половині ХІХ ст. був Михайло Вієльгорський[28].

Міхаїл Юрійович Вієльгорський (1788—1856 рр.). Суспільне надбання

Адам-Єжі Чарторийський, князь (1770—1861 рр.) в 1830 р. Суспільне надбання

Й. Лелевель (1786—1861 рр.). Суспільне надбання

Вільні мулярі, змушені емігрувати до Франції, це насамперед «генерали, аристократи, шляхта збирались здебільшого навколо князя Адама Чарторийського, що користувався великим авторитетом». Якщо сказати прямо — саме Чарторийський був одним із найвпливовіших масонів свого часу — так само, як і друга ключова персона радикального еміграційного дисидентського середовища — Йоахім Лелевель, тісно пов’язаний із масонськими ложами Франції, Італії та Німеччини[29].

Висновок сьомий

Принципово важливий висновок, який випливає з розвідок В. Брачева, О. Крижановської, В. Савченка, А. Сєркова такий: участь освічених громадян у масонських ложах, які Російська імперія успадкувала разом із загарбаними землями Речі Посполитої, від 1772 р. і впродовж усього періоду з ХІХ й до початку ХХ ст., була єдино можливою продуктивною формою політичної та громадської діяльності представників великоруської, «української» та польської еліт, які переймалися питаннями трансформації тогочасної Росії у правову демократичну державу.

Що ми знаємо про вільних мулярів зразка 1917 р.?

Ініціатором організаційного становлення масонства на території Російської імперії став видатний науковець, громадський та політичний діяч, професор Московського, Оксфордського, Петербурзького, Стокгольмського університетів, академік Російської академії наук, визнач­ний просвітитель нашого народу, послідовний прихильник перебудови Росії на принципах автономії неросійських народів харків’янин Максим Ковалевський.

М. Ковалевський (1851—1916 рр.). Суспільне надбання

Першу «національну» ложу в юрисдикції «Великого сходу Франції» на території Росії було відкрито 15 листопада 1906 р. саме завдяки зусиллям Максима Ковалевського.

На середину 1906 року кількість масонів у країні сягнула сорока. Як відзначає В. Брачев, «уже з перших кроків у Росії масонство виявилося обтяжене цілями досить і досить далекими від цілей «істинного» масонства. Проблема морального самовдосконалення «братів» цікавила мало. <...> Політичні успіхи французького масонства <...> не могли не надихати російських «братів», не спокушати їх на використання масонства у політичних цілях»[30]. Серед залучених новачків був і професор Київського університету, член-кореспондент Російської академії наук Іван Лучицький.

Саме йому випало відкрити вже в січні 1909 р. першу «українську» ложу «Київська зоря». Її очолив відомий громадський та політичний діяч барон Федір Штейнгель.

Верхом розвитку поглядів російської масонерії на принципи переустрою держави Романових став Конвент лож 1912 р. під головуванням майбутнього заступника голови Тимчасового уряду Ніколая Нєкрасова.

І. Лучицький (1845—1918 рр.). Суспільне надбання

Саме цей з’їзд, участь в якому від України взяли Микола Василенко, М. Грушевський та Ф. Штейнгель, став першою поворотною подією в історії російського масонства. За даними, які наводить В. Брачев (посилаючись при цьому на свідчення М. Некрасова), на той момент у Росії нараховувалося не менше 14—15 лож, з них 5 — у Петербурзі, 3 чи 4 у Києві, 1—2 в Москві та по одній у Нижньому Новгороді, Мінську та Одесі. Ключовий конфлікт з’їзду — другорядне, здавалось би, на перший погляд, питання про назву ложі. «Переважна більшість делегатів, — пише в зв’язку з цим В. Брачев, —були росіянами й обстоювали, щоб орден носив традиційну та загальноприйняту в Європі назву — «Великий схід Росії»». Однак тут несподівано піднявся зі свого місця український делегат, історик М. С. Грушевський і наполіг, щоби в назві нової масонської асоціації «в жодному разі не було слова «Росія»». «Він мав у цьому питанні абсолютно непримиренну позицію, заперечуючи за Росією як державною одиницею право на цілісне існування; його з низкою зауважень підтримував Василенко»[31], — цитує спомини учасника зборів Олександра Гальперіна (фото віднайти не пощастило. — Д. Я.) В. Брачев. Наслідок компромісу — назва «Великий схід народів Росії» (ВСНР).

Ф. Штейнгель (1870—1946 рр.). Суспільне надбання

М. Некрасов (1879—1940 рр.). Суспільне надбання

М. Василенко (1866—1935 рр.). Суспільне надбання

Павєл Мілюков (1859—1943 рр.). Суспільне надбання

На принципово непримиренні частини російська масонерія розкололася з питання про ставлення до Першої світової війни: більшість, головно «росіяни», підтримували гасло «війни до переможного кінця», меншість, головно «українці», виступали за поразку Росії у війні, тобто, згідно діючого законодавства, стали на шлях державної зради.

Залишаючи осторонь надзвичайно важливу (але не для даного конкретного випадку) дискусію щодо «канонічності» або «неканонічності» ВСНР[32], наголосимо: гострі дискусії з національного питання всередині російського вільномулярського руху тривали й далі. Приміром, 1914 р. члени Товариства українських поступовців (ТУП), «яких підтримувала масонська частина київських кадетів», під час переговорів із головою ЦК партії конституційних демократів П. Мілюковим зажадали, щоб ті підтримали вимогу «надання українцям не лише культурної, а й широкої політичної автономії».

«Несподівана» для учасників з’їзду 1912 р. політична позиція М. Грушевського, як ми покажемо нижче, була цілком умотивованою. Тут важливо звернути увагу на ту обставину, що російське масонство після 1912 р., по-перше, практично перестало бути організацією, яка орієнтувала своїх членів насамперед на власне моральне удосконалення. По-друге, всередині «політичного» російського масонства накреслилася перша лінія подальшого організаційного та політичного розриву з ключового питання — якою має бути післяромановська Росія і чи повинна вона бути взагалі? По-третє, і це також стало одним із фундаментальних чинників наступної поразки спроб трансформувати Російську державу в демократичну, за європейським зразком, — російська масонерія, на відміну від материнської, французької, об’єктивно набула всіх ознак заколотницької організації антидержавницького спрямування.

Такий висновок прямо випливає з тексту статуту «Великого сходу народів Росії», написаного, як стверджує В. Брачев, особисто М. Некрасовим. За словами В. Савченка, документ «проголосив метою ордену захист прав людини і громадянина», «встановлення буржуазного демократичного суспільства, обмеження або повалення монархії. З перших своїх кроків відроджене на початку ХХ ст. російське масонство Великого сходу набуло опозиційного стосовно царського режиму характеру».

І. Єфремов (1866—1933 або 1945 рр.), депутат І, ІІІ, IV Державних дум (1905—1917 рр.), міністр Тимчасового уряду (1917 р.). Суспільне надбання

Перша світова війна ще більше радикалізувала політичні прагнення російського масонства. Це зафіксував черговий з’їзд вільних мулярів, який відбувся влітку 1916 р. ВСНР узяв курс на воєнний переворот, покликаний усунути Миколу ІІ та передати престол його братові Михайлові[33]. Організацію очолили Н. Нєкрасов, Александр Керенський, депутати ІV Державної думи, лідери Прогресивного блоку Іван Єфремов та Александр Коновалов, голова Київського військово-промислового комітету Михайло Терещенко.