Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"

Ми зробили принаймні одне пророцтво, яке виявилося таким невблаганно точним, що навіть тепер, думаючи про нього, я почуваюся приголомшеним.

Послухайте: Ми розпочали з загадки, як могли давні люди побудувати піраміди в Єгипті і Мексиці, звести величезні моноліти на острові Пасхи і варварські арки Стоунгенджа, якщо вони не мали сучасних енергетичних ресурсів і інструментів.

Ми дійшли висновку, що в давні часи, ймовірно, виникали періоди послаблення ґравітації, коли люди могли бавитися з величезними кам’яними брилами.

Ми припустили, що було б навіть безглуздо, якби сила тяжіння на Землі не змінювалася протягом довгого часу. Ми передрекли, що в будь-яку мить сила тяжіння стане знову мінливою, як вітер і холоди, як завірюхи, зливи й урагани.

• • •

Так, а ще ми з Елізою зробили критичний розбір Конституції Сполучених Штатів Америки, який був тоді не на часі. Ми стверджували, що вона становить доволі вдалу систему нещастя, оскільки успіх її прагнення зробити простих людей відносно щасливими і гідними залежить від самих людей, — проте в ній не описується жоден практичний механізм, який міг би зробити цих людей сильними — на відміну від їхніх обраних представників.

Ми казали, що укладачі Конституції були, можливо, сліпі щодо краси осіб, які не мали ані великого багатства, ані могутніх друзів, ані державних посад, проте були по-справжньому сильні.

Ми вважали, проте, за ще ймовірніше, що укладачі не помітили, наскільки природно, а тому й майже неминуче було те, що в надзвичайних і тривких ситуаціях люди думають про те, як їм створити нові родини. Ми з Елізою зауважили, що таке трапляється як за демократії, так і за тиранії, оскільки людський рід однаковий в усьому широкому світі, а цивілізувався він лише вчора.

Обрані представники, отже, мали б стати членами славетного й могутнього клану обраних представників, а це, цілком природно, зробило б їх підозрілими, гидливими і скупими стосовно всіх інших кланів, на які, знову ж таки цілком природно, поділяється людство.

Ми з Елізою, мислячи як половинки одного геніального мозку, запропонували поправку до Конституції стосовно ґарантованого надання кожному громадянинові, хоч яким би убогим, чи божевільним, чи неоковирним, чи скаліченим він був, членства в певній родині закамуфльованих ксенофобів і облудників, як отой клан, що його становлять державні службовці.

Нам з Елізою поталанило!

Гей-го.

Розділ 7

Як було б гарно, а надто для Елізи, бо вона народилася дівчинкою, якби ми виявилися бридкими каченятами — і врешті-решт стали б красивими. Але ми тільки багатішали день у день.

Бути чоловіком двометрового зросту мало свої переваги. Мене цінували як баскетболіста у приватній середній школі і в університеті, хоча плечі я мав дуже вузькі, голос писклявий, як пікколо, і не було й натяку на пушок під носом і на підборідді чи на лобкове волосся. Так, пізніше, коли голос у мене погустішав і я виставив свою кандидатуру в Сенат від штату Вермонт, я вже міг писати на своїх плакатах: «Велика Робота потребує Великого Чоловіка».

Натомість Еліза, яка була на зріст така сама, як я, ніде не могла сподіватися на теплий прийом. Бо не існувало жодної традиційної ролі, яка б підійшла для жінки з дванадцятьма пальцями на руках і ногах і чотирма грудьми, напівгенія-неандертальця, завважки центнер і два метри на зріст.

• • •

Навіть у ранньому дитинстві ми розуміли, що нам ніколи не світить стати переможцями на конкурсах краси.

Еліза, між іншим, промовила про це дещо пророче. їй тоді було заледве років вісім. Вона сказала, що могла б, ймовірно, виграти конкурс краси на Марсі.

Їй, звісно, судилося загинути на Марсі.

Елізиним призом конкурсу краси виявилася лавина з магнітного колчедану, краще відомого під назвою «Золото для дурня».

Гей-го.

• • •

Був у нашому дитинстві період, коли ми насправді вважали, що нам поталанило бути некрасивими. Ми знали з романтичних творів, які я пискляво читав уголос, нерідко жестикулюючи, що особисте життя красивих людей руйнують пристрасні чужаки.

Нам не хотілося, щоб таке трапилося з нами, оскільки ми вдвох становили не лише один цілісний розум, а й щільно заселений всесвіт.

• • •

Одне принаймні я мушу сказати на користь нашої зовнішності: одяг ми мали найкращий з усього, що можна придбати за гроші. Наші подиву гідні розміри, які радикально збільшувалися майже з місяця в місяць, регулярно пересилали поштою, на вимогу батьків, найславетнішим у світі чоловічим і жіночим кравцям і шевцям, сорочечникам і ґалантерейникам.

Дипломовані няні, які нас одягали і роздягали, тішилися, як діти, хоча ми ніколи нікуди не виходили, причепурюючи нас до уявних світських прийомів для мільйонерів: чаювань, кінських виставок, лижних канікул, відвідування занять у дорогих школах, театральних вистав отут на Мангеттені, за якими наставала вечеря з морем шампанського.

І все таке решта.

Гей-го.

• • •

Ми усвідомлювали, що все це комедія. Проте, хоч якими геніальними ми були, думаючи разом, лише досягнувши віку шістнадцяти років, ми зрозуміли, що перебуваємо в центрі трагедії. Ми вважали, що потворність просто потішає людей у навколишньому світі. Ми не розуміли, що вона здатна викликати відразу в незнайомців, які здибували нас зненацька.

Ми були такі наївні щодо значущості краси, що не бачили смислу в казці «Бридке каченя», яку я прочитав якось Елізі вголос у мавзолеї професора Еліг’ю Рузвельта Свейна.

Це, як відомо, історія про пташеня, яке виховували качки, вважаючи його за найпотворнішу качку, що їм доводилося бачити. Але пташеня виросло у прекрасного лебедя.

Еліза, як пам’ятаю, сказала, що історія значно виграла б, якби пташеня пришкандибало на берег і обернулося в носорога.

Гей-го.

Розділ 8

Доки не підійшов наш п’ятнадцятий день народження, ми з Елізою не чули нічого поганого про себе, підслуховуючи в потайних коридорах.

Прислуга так до нас звикла, що майже не згадувала про нас, навіть у мить глибокого усамітнення. Д-р Мотт рідко коментував щось, окрім нашого апетиту і наших випорожнень. А батьки відчували до нас таку огиду, що тримали рота на замку під час своїх відвідувань нашого астероїда раз на рік. Батько, пам’ятаю, плутано і нудно розповідав матері про події у світі, які він вичитав у журналах.

Вони завжди привозили нам іграшки з крамниць Шварца, бо саме там ґарантували, що їхні іграшки здатні розвинути розум трирічної дитини.

Гей-го.

• • •

Так, і от тепер я думаю про один людський стан, який