Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

Жар розлився по тілу, спочатку ледве відчутний, але швидко набирав силу. Її шкіра буквально горіла зсередини, легені обпалювалися кожним вдихом, і вона відчула, як невидимий вогонь охоплює все її єство. Потім - раптовий крижаний холод. Її пальці заніміли, серце завмерло на мить. Здавалося, що кров у її венах перетворилася на лід.

Та цей холод був не тільки фізичним - темна магія повільно проникала в її розум. Слизька, як змія, вона ковзала по її думках, обвивалася навколо її свідомості, затоплюючи її кожен куточок своїм отруйним дотиком.

Магія демона - важка, тягуча, шипуча, наче кипляча лава - проникала все глибше й глибше, залишаючи після себе відчуття, що її тіло більше не належить їй.

Астель боролася, відчайдушно намагалася втриматися, зберегти свою сутність, відштовхнути ту силу, що прагнула зламати її волю. Але це було марно. Демон занурився в її душу, мов хижак, що впивається у свою здобич.

І тоді, в її свідомості, пролунав шиплячий, зміїний голос:

«Вітаю, людська  жінко, Астель Бальмонд-ш-ш.»

Голос демона Офікуса ковзнув по її свідомості, мов холодний подих смерті. Він пронизував її думки, залишаючи за собою шлейф страху та безвиході. Зміїний шепіт здавалося огортав її розум, і Астель відчула, як її воля поступово підкоряється силі, якій вона не могла протистояти.

Зіткнення двох життів і двох душ створило хвилю темної енергії, яка залопотіла через кімнату, піднімаючись стовпом диму аж до самого неба. Чаклуни-жерці мовчки спостерігали, як магія поглинала дівчину, а демон Офікус оселився в її душі. 

***

— Ми вже близько.

Коридор попереду був освітлений факелами, що трималися на стінах. За ним, за важкими дверима, знаходилася тронна зала. У цих стінах мала відбутися подія, яку вони не могли дозволити завершити.

Наближаючись до дверей, їх зупинив гуркіт важких кроків - вартові вже чекали на них, витягнувши мечі, відчувши вторгнення. Озброєні воїни розташувалися щільно в проході, їхні мечі блищали в мерехтливому світлі, а очі - готовністю померти.

— Ні кроку більше, маги! — скомандував головний серед варти. — Королівський трон під охороною.

Чаклуни в масках не зупинилися, лише обмінялися поглядами. Один з них підняв руку, і м’яке світло магії спалахнуло в повітрі.

— Ми не одні, — сказав чаклун із маскою Гаргрон.

Із тіней позаду них, неначе відгукуючись на його слова, з'явилися морріґани - темні істоти, створіння нічних кошмарів - схожі на сутності, від яких тікає саме світло. Їхні витягнуті, обвиті чорними, розірваними на шматки плащами тіла здавалися безформними, наче тіні, кожен їхній рух був пронизаний безмежною жорстокістю. Із спалахом тіні вони злетіли вперед, розкинувши свої темні крила, оточуючи вартових і нападаючи на них із хаотичною швидкістю.

Морріґани шипіли, їхні гострі кігті пробивали броню вартових, а темні тіла проносилися навколо, немов втілення самої ночі. Їхні крила розсікали повітря, а кожен удар був смертельним. Варта не встигала відбивати ці тіні, адже жоден меч не міг торкнутися їхніх примарних тіл. Морріґани висмоктували їхню магію, бенкетуючи.

За лічені хвилини охоронці впали, розкидані по кам'яній підлозі, а чаклуни в масках безжально пройшли вперед, немов серед купи попелу. 

Гучний тріск від вибитих дверей пронісся залою, відлунюючись по кам’яним стінам, немов грім.

Вони ввійшли, не чекаючи на жодний спротив. У самій середині зали, де знаходився трон, вони побачили коло з чорної магії, яке мерехтіло зловісним світлом.

— Ми не запізнилися на бенкет? – з вишкіром  вимовив чаклун із маскою Воррага. 

Примітки:

Гаргрон — потужна та масивна істота, висота якої досягає трьох метрів. Його шкіра має попелясто-сірий відтінок, наче викарбувана зі старого каменю. Замість звичайного обличчя у Гаргрона широкі, грубі риси, а зі лоба стирчить один великий ріг, частково збитий, зі зламаною, шорсткою поверхнею. Ріг символізує його безмежну силу. Гаргрон має довгі, сильні кінцівки, покриті міцними наростами, схожими на камінь, які надають йому страхітливого вигляду. Його руки з великими пазурами легко здатні розривати метал або камінь. Спина Гаргрона покрита сплутаними чорними шипами, що стирчать у різні боки, мов захист від потенційних нападників.

Ворраг — моторошна істота, витончене, хиже створіння середнього зросту, але надзвичайно гнучка і швидка. Її тіло вкрито лускою глибокого темно-зеленого кольору, яка переливається у слабкому світлі. Луска водночас гладка і міцна, надає Воррагу додаткового захисту.

Головна особливість Воррага — два довгих, загострених ікла, що виступають з його пащі, мов величезні ножі. Ці ікла  дістають аж до підборіддя. Очі Воррага горять яскравим червоним світлом, яке стає ще більш інтенсивним, коли він відчуває здобич. Його руки довгі, з тонкими кігтями, що здатні з легкістю розсікати навіть міцну броню.