Читати книгу - "Дорогою Віри, Павло Чиж"

Дні, мов невблаганні тіні, стають дедалі коротшими, неначе стискаються у лещатах часу, що стрімко летить вперед, ніби вітер, що розвіює надії та мрії. Ти тільки-но встигнеш зловити один момент, як інший уже ковзає крізь пальці, залишаючи по собі лише спогад, що розчиняється у спекотному серпанку літа. Ось так непомітно, між тривогами та невирішеними питаннями, літо минає повз тебе, залишаючи після себе відчуття втраченої можливості, нереалізованого спокою.

Кожен новий день зустрічає мене, наче випробування, кидаючи у вир стресу та тривог. Важкий тягар невирішеної проблеми з житлом висить наді мною, наче чорна хмара, що не дає спокою ні вдень, ні вночі. Гуртожиток, який міг би стати тимчасовим прихистком, закритий переді мною – місць більше немає. І тепер, серед усієї цієї метушні, я знову і знову повертаюся до думок, що кружляють навколо єдиного питання: як знайти свій куточок у цьому мінливому світі?

З кожним днем все більше стає очевидним: рішення не просто потрібно знайти – воно має прийти негайно, інакше ця невпинна гонка часу затягне мене у вир, залишивши з відчуттям втрати чогось важливого, чого вже не повернути.

І ось я стою, мов перед величною горою, підносячись поглядом до небес, і серце моє сповнене миром, бо те, що дійсно важливо, завжди зі мною. Проблеми земні, як пил на шляху, приходять і зникають, але я знаю, що у мене є те, чого не затьмарять жодні труднощі цього світу. Це моє спасіння, дароване мені від мого Спасителя, Ісуса Христа.

Він, Хто є безгрішним, зійшов на землю, щоб понести на Собі тягар моїх гріхів. Як написано: "А Він укрив Своїм Єством наші гріхи й поніс наші болі; а ми гадали, що Він уражений, побитий Богом та принижений. Але Він поранений був за гріхи наші, побитий за беззаконня наші. Кара, що принесла нам мир, була на Ньому, і Його ранами ми зцілилися" (Ісая 53:4-5).

Він, Хто володіє всіма силами неба і землі, зійшов на Голгофу, взявши на Себе мою провину. Він, Хто є істинним Світлом, дозволив, щоб темрява оточила Його, щоб я міг побачити Світло і йти до нього. Як сказано: "Я є Світло для світу. Хто йде за Мною, не ходитиме у темряві, але матиме світло життя" (Івана 8:12).

І коли я думаю про ту незбагненну жертву, що була принесена за мене, коли згадую про Його страждання на хресті, серце моє наповнюється вдячністю і любов’ю, що не має меж. Бо я знаю: Він помер, щоб я мав життя вічне, і це життя вже починається тут і зараз, у кожному подиху, у кожному новому дні, що дається мені. "Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого єдиного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне" (Івана 3:16).

Милість Його безмірна, любов Його безмежна, і я дякую Йому за це кожною клітиною свого єства, кожним ударом серця. "Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милість!" (Псалом 136:1). Бо без Нього, я був би загубленим у цьому світі, але з Ним я маю надію, я маю спасіння, я маю життя, яке не закінчиться ніколи.

Уявіть собі це величезне, незбагненне діяння – Він, Вічний і Всемогутній, вчинив його заради нас, звичайних, недосконалих людей. За кожного з нас, хто зійшов з дороги праведної, Він віддав Себе у жертву, щоб відкрити перед нами шлях до спасіння. І хоча ми самі по собі не достойні такої милості, бо, як сказано: "Заплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашому" (Римлянам 6:23), Він, наш люблячий Отець, не відвернувся від нас.

Замість того, щоб залишити нас у темряві й гріху, Всемогутній, у Своїй безмежній любові, взяв на Себе гріхи всього людства. Як написано: "Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками" (Римлянам 5:8). Він прийняв на Себе наші провини, наші помилки, наші падіння, щоб ми могли піднятися й увійти до Його Царства.

Тож давайте ніколи не забувати про цей великий дар. Нехай наші серця завжди прагнуть до Царства Небесного, бо "шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все це вам додасться" (Матвія 6:33). Пам'ятаймо про Його жертву кожного дня, живімо так, щоб наше життя було гідне тієї любові, яку Він виявив до нас на хресті. Бо ми, навіть у своїй недосконалості, можемо стати спадкоємцями вічного життя, якщо будемо йти за Ним, з вірою і надією в серці.

І ось, коли ми замислюємося над тим, що зробив для нас Господь, ми починаємо розуміти: наше життя – це більше, ніж просто ряд випадкових подій. Ми – творіння Його рук, створені з любов’ю та задумом, що виходить далеко за межі нашого розуміння. "Хіба гончар не має влади над глиною, щоб з однієї частини зробити посудину на честь, а з іншої – на негідь?" (Римлянам 9:21). Так само й ми – лише глина в Його руках, і Він, як мудрий гончар, дає нам форму, надаючи нашому життю сенс і мету.

Але процес цей не завжди простий і приємний. Кожен гончар знає, що глина, перед тим як стати міцною і придатною для використання, повинна пройти через вогонь. І так само, Господь допускає випробування в нашому житті – ті самі "прожарки", які ми часто не любимо, але які є необхідними для того, щоб зміцнити наш характер, нашу віру, наш дух. Як говорить Писання: "У вогні випробовується золото, а справжні люди в горнилі випробувань" (Приповісті 17:3).

Ці випробування – не просто випадковості або покарання, вони – частина Божого плану, Його мудрого процесу формування нас у ті посудини, які здатні витримати випробування життя. І тільки довіряючи Його рукам, ми можемо бути впевненими, що, хоча це може бути важко, усе це має глибокий сенс. "І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлянам 8:28).