Читати книгу - "Акули і дрібна рибка"

-- Ти пиздиш, як та “Марсіанка” з Л-125, -- гаркнув виведений з себе Кроне. – Це означає…

-- Я була тією “Марсіанкою”, -- безцеремонно перебила вона. – Я не могла втриматися, мусила тебе побачити. Хотіла перевірити, як ти собі даєш раду. А якщо йдеться про мої знання… Що ж, я походжу звідти.

-- Звідки?!

-- Зі світу, з якого ви вкрали енергію. Сподіваюся, твій табір вже близько, -- пробурмотіла вона, продираючись крізь хащі. – В мене ноги болять, -- повідомила, капризно надувши губи.

Кроне глянув на неї гостро – страх, який він щойно відчував, зник, вочевидь, його підсвідомість вважала – хоч Бог знає на якій підставі, що небезпека минула, проте невитравна чужість жінки ще дражнила. Рухи незнайомки були дивно запізнілими, виконаними з явним ваганням, так, наче їй доводилося усвідомлювати їхній сенс, в голосі – він зауважив це тільки зараз – з‘явилися звуки, які було важко описати. Кроне непомітно збільшив дистанцію, поклав палець на спусковий гачок.

-- Хочеш, щоб я повірив, що ти якась вища істота? – він скептично підняв брови.

-- Вища? Тільки в певному сенсі, -- відповіла віна, зі стогоном сідаючи на траву. – Я мушу відпочити. Маєш щось поїсти? В мене живіт болить з голоду…

Здивування в голосі жінки змушувало задуматися, скидалося на те, що її вразило те, що вона мусить щось з‘їсти. “Двієчник” мовчки дав їй шматок сухаря. Невдовзі незнайомка впоралася з закускою, незграбним жестом витерла рот і зітхнувши, звернулася до офіцера.

-- Я спробую тобі це розтлумачити, -- сказала. – Однак, не очікуй надто багато, я можу пояснити те, що знаю, тільки приблизно. Певних термінів просто не існує, не стільки в тій чи іншій мові, як у вашій свідомості. Щоб описати будь-який з них, мені потрібно більш-менш тридцять років… Повір мені, я про це думала.

Вона рішучим жестом зупинила Кроне.

-- Уяви собі, що всесвіт це океан. У цьому всеокеані плавають собі поодинокі світи у вигляді… скажімо, напівпрозорих бульбашок. Час від часу ці бульбашки наближаються до себе, якщо якась… істота, що живе на них, має виняткові здібності, то може зауважити невиразні обриси того, що знаходиться в сусідній бульбашці-світі. Провидці, пророки, маги… Буває, що ці світи з‘єднуються між собою… стінками. Причини цього явища не мають значення: припливи, хвилі, течії… Не важливо, що це спричинило, головне – наслідки. В ту мить, коли відбувається зіткнення світів, головним фактором стає… архітектура. Бо світи утворюють певну систему: стикаються між собою, інколи один знаходиться над іншим. Таким чином “підлога” бульбашки-світу, що знаходиться зверху, торкається “стелі” нижнього всесвіту. “Надсвіт” нічим не кращий! – особливо наголосила вона. – Просто він знаходиться на вищій… екзистенціальній площині. Так, як хтось, хто живе на другому поверсі, не обов‘язково мудріший чи багатший від мешканця першого поверху. Різниця… архітектурна. Вона виникає з рівня будинку, а не етичної сфери, чи рівня цивілізаційного розвитку. А зараз найголовніше, вважай Йогане! Одичні апарати… фон Райхенбах висунув ідіотську теорію про неіснуючу енергію, однак, свої міркування він основував на тому, що написали маги і містики, ті, хто сягнув поглядом поза свій світ. Звичайно, це йому нічого не дало, неможливо налити з порожнього, неможливо використати енергію, якої не існує. Проте коли відбувся контакт… Саме тоді Наркєвич скористався частково правильними міркуваннями тих, хто знав, дійсно бачив щось з-поза вашого всесвіту, створив апаратуру, яка хоч і опиралася на помилкові ідеї, працювала. Вона пробила “стелю” вашого світу і “підлогу” мого, спричинила витік того, що ви називаєте одичною енергією, а що насправді краще порівняти зі звичайною водою. Всі ваші апарати діяли, бо ви спритно використовували воду, що била зі “стелі”, як рушійну силу для розмаїтих приладів. Тільки, що з розвитком наступних проектів, оголошенням наступних винаходів, діри, які ви зробили в бульбашці “надсвіту” збільшувалися і через деякий час через них можна було просунути руку чи голову, потім почали запливати маленькі… рибки, мешканці мого світу, потім акули… І з цього все почалося, -- вона знизала плечима.

Кроне сидів, уважно слухаючи, хоча й без особливих емоцій – він не вірив жодному слову незнайомки, проте, час від часу нервово розглядався по боках. Його не залишало враження, що десь відразу за його полем зору щось відбувається, що він отримує сигнали, яких не здатен розібрати, хоча вони інформують про щось важливе.

-- Ти чуєш сплеск, а точніше багато сплесків, -- повідомила незнайомка, побачивши його збентеження.

-- Сплеск?!

-- Через діри між моїм і твоїм світом сюди пробираються різні істоти, їхню появу, перехід з одного до іншого… моря, супроводжують певні звуки. Твоє сприйняття ще не здатне правильно їх ідентифікувати.

-- А колись буде здатне? – запитав іронічно офіцер.

-- Тоді, в Мінську, я простягнула руку крізь діру поміж світами й дещо змінила… Заблокувала твій розум і покращила сприйняття. Ну, не тільки сприйняття, але цього я тобі не поясню, не можу.

-- З якою метою?

-- Для вас це перший контакт, при якому можливі відвідини, принаймні такі масштабні, бо зближення світів відбувається доволі часто, інколи хтось прослизне. Субстанція стінок світів, що стикаються – пориста. Для нас… Ми багато разів натикалися на “підсвіти”, на які можна було подорожувати. Ми знаємо, що робити… Наше море тісне, малі рибки не мають куди втекти від хижаків, ті своєю чергою невпинно воюють за територію для полювання, за виживання. Ніхто, ну, майже ніхто не доживає своїх днів. Тому ми скористалися шансом. Спочатку через бар‘єр проникли маленькі рибки, що втікали від маленьких хижаків, потім більші, нарешті акули… Пам‘ятаєш ту дівчинку, що тебе скалічила? Це була дрібнота, якась плітка, чи може… -- вона на мить замислилася. – шпротина? Маленька, але зубата.

-- Звідки ти взагалі про неї знаєш?!

-- З часів Мінська наші свідомості існують поряд, просто в мене більше досвіду в таких ситуаціях.

-- Чудово! – гаркнув Кроне. – Отже, наша планета стане полем бою поміж вами?!

-- Звичайно, але і ви