Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

- Сідай підвезу ! - Каже Павлак.

Тим часом дощ починає накрапати, але я не спішу сідати до машини.
Павлак зупинився у забороненому місці, але йому здається байдуже, він виходить з салону та відчиняє спереду дверцята.

- Сідай не бійся, чи хочеш зараз змокнути?

Я мовчки сідаю до машини, він швидко теж сідає, ми рушаємо.

- Змерзла? - Питає та включає на повну кондиціонер.

- А ви не боїтеся поліції, ви зупинилися у забороненому місці?

- А ти їхати зі мною не боїшся? - хитро косить очима.

- Дивіться на дорогу - Виймаю мобільний і починаю гортати.

- Що там такого цікавого, ти цілу пару дивилася у телефон.

- Ось - Показую на мобільному сережки що сподобалися, - Вони мені дуже сподобалися.

- Гарні - мильком дивиться - У тебе останнім часом поганий настрій, щось сталося?

Важко переводжу подих, якось не звикла першому ліпшому розказувати про свої проблеми.

- Вам так здається все добре.

- Ти б не хотіла зі мною повечеряти? - Павлак дивиться зосереджено на дорогу.

Взагалі я теж ніби за рулем почала дивитися на дорогу, може боюся побачити свою реакцію, або ненароком натрапити на дзеркало у салоні, і зустрітися зі своїм червоним як буряк відображенням, я відчуваю як горю, аж жарко зробилося.
Продовжую мовчати навіть не дихаю, не рухаюся.Питання мого Ректора лишається без відповіді, продовж дороги ми їдемо як німі.
Сильний вітер розігнав хмари тому дощу на дворі вже нема.
Нарешті бачу свій під'їзд, Павлак зупинився, я дякую і хочу виходити, але його долоня опиняється у мене на коліні.

- А поцілувати? - З усмішкою нахиляється до мене.

Дивлюся на нього налякано прикута до спинки сидіння. Він серйозно чи так до слова, аби було.

- Тобто?

- Я подумав, якщо я куплю тобі ті сережки, даси себе поцілувати?

- Хіба що в щоку - Я досі впевнена що він жартує, тому навіть посміхаюся.

- В щоку я можу поцілувати, маму або сестру, племінницю. А тебе хочу скрізь.

- Купіть спочатку, а потім буде видно.

Вилажу з машини, іду до квартири, серце калатає ніби у мене Тахікардія, що це щойно було, аж руки трусяться. Сподіваюся у мого Ректора просто чорний гумор.
Навіть після душу я не можу заспокоїтися, як це "Скрізь", Дурдом якийсь, лягаю спати, хоч мої думки досі не дають спокою, я навіть уявила як мене цілує Павлак, це ж просто інфаркт міокарда, неможливо, ні!

На ранок спішу до Університету. Сьогодні лекцій з Павлаком нема, я не хочу з ним бачитися, сподіваюся його взагалі ніде не буде.
Роблю собі бутерброди, суто з маслом, бо сир з ковбасою вже скінчилися, з кожним днем у моєму холодильнику робиться просторіше.
Ні про що думати не хочу, після першої Пари у нас Фізкультура, і хоч з моїм здоров'ям все нормально, мені вдається домовитися з викладачем, мене не чіпати, я зазвичай як і у школі сиджу десь на лавочці з дівчатами яким теж фізичні напруги ні до чого.
Взагалі Фізкультура мій улюблений предмет, (можна посидіти у мобільному) .
З дівчатами заходимо до великого спортзалу, я відразу іду на глядацькі місця, зі мною ще одна моя однокурсниця Віка, ми сідаємо на довгу вузьку лавочку, чую свисток фізкерівника, дівчата бігом вишукуються у шеренгу, прямо армія. 

По звичному виймаю свій мобільний воджу пальцем по екрані, коли за хвилину переді мною спиняється Фізрук, Ярослав, і робить три коротких свистки у мене над головою, я мало стрес не отримала, відлипаю від екрана сенсора.
Ярослав гнівно хмурить лице.

- Сташевська, у нас сьогодні норматив з присідання зі штангою, тому прошу у стрій.
Ярослав напевно сьогодні не в настрої, геть на себе не схожий. Скоріше він не наполягав на моїй участі у нормативах чи виконаннях вправ, я ж не бодібілдир, щоб присідати зі штангою.

- Я взагалі то...- Не встигаю доказати

- Доброго дня! - Нашу розмову перериває прихід Павлака.

А він то що тут робить? Напевно хоче позайматися присіданнями, але я цього робити не збираюся.
Павлак вітається з Ярославом, чоловіки тиснуть між собою руки.
Ігор Семенович визирає із-за плечей Ярослава, спрямувавши погляд на мене, наближається і сідає поряд, аж у притул до моїх ніг, я просто завмираю, бо опиняюся ніби у пастці з іншого боку Віка, а з права від мене Павлак.

Тим часом дівчата почали розминку, декілька коротких бігів по колу, махи руками, нахили з ліва на право.
Я спокійно занурююсь у мобільний, на мить відволікаюсь, бачу як Павлак косить на мене оком, і повертає голову, посміхається.

- А ти чому, не виконуєш вправи?

- Немає настрою - Відказую та повертаюся у свій гаджет, але Павлак відразу забирає його у мене з рук.

- Побудить трохи у мене, не хочу аби ти псувала свій зір.

- Поверніть мені мій телефон - Намагаюся відібрати з його руки, але Павлак вправно крутить рукою в сторони, ніби грається знімною наче з кішкою.

- Не віддам, поки ти не підеш і не здаш норматив.

- Чого ви до мене причепилися зі своїми присіданнями!Умм - обурено вдихаю і підіймаюся з місця - Добре.

Деякі дівчата почали здавати присідання, наступною підходжу до штанги я.

- Ну і що далі? - Питаю Ярослава Івановича.

- Ставай у стійку - Відказує Фізрук.

Таке слово чи не вперше чую, але Ярослав підходить і намагається мені допомогти, починає поправляти мої ноги, руки, ніби я Кукла, торкається мене за пояс, навіть трохи нижче.

За нами спостерігає уважно Павлак, напевно він наляканий, бо широко розплющив очі як тенісні м'ячики, бачу як знервовано смикає у бік плече, не витримує, і підходить до нас.
З Павлаком ми зустрічаємося знову поглядами, мені здається чи Ігор Семенович готовий застрелити Ярослава як би було чим,  він сильніше затискає у руці мій гаджет, я вже переживаю, щоб часом не розтрощив.
Нахиляюся до штанги підіймаю, і до мене підходить за спину Ярослав.

- Випрями руки й повільно присідай - Вказує Фізрук.

- Ярослав Іванович - Павлак напевно напружився більше ніж я - Думаю вона сама справиться.
Павлак  суворо спрямовує кам'яне лице на Ярослава, Фізрук відступає і я починаю присідати, не все так і складно, глибокі вдихи та важкі видихи, але я намагаюся.