read-books.club » Гумор » Щоденник Україножера 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Україножера"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник Україножера" автора Іван Семесюк. Жанр книги: Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 27
Перейти на сторінку:
кругом протитан­кових городів із шипастими буряками, оточив системним глибоким рівчаком народної мудрості і сам од себе охуїває.

Духівник агроельфійського народу Тарзан Громилович Шевченко свого часу слушно зауважив: і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Але емоцій­ний акцент тут, звичайно, стоїть на другій частині прозріння. Варто було би переінакшити на: свого не цурайтесь, але ж і чужого научайтесь, суки, як вас земля носить. Таке, наче незначне, перепрограмування може значно підвищити ваші історичні шанси на популяційне щастя. Та це навряд чи, бо ми безкомпромісно плутаємо пиху із гідністю, надаючи перевагу першій.

Імєющій вуха, да почує, нєімєющій мозга, да помре. Омінь.

СЛОВО № 6. Шляхті

Діти мої! За часів Батька Хмеля голоту було покозачено. Сьогодні ж, в епоху Нових Аграрно-Промислових Королів, голоту стрімко помудачено.

Був у мого земного аватара на ім’я Подолай-хама XIV (хай йому грець) сусід по лєстнічной клєткє, хароша людина, лікар-терапевт і патентований агроельф. А прізвище він мав шляхетне — Вишневецький. Просто пупсік. Згодом виявилося, що справжнє його прізвище — Сова. Також прояснилося, чому і як сталася така мімікрія. Колись, у чергову мить життє­вих випробувань, стало йому нестерпно соромно, що він Сова, а не Гольштейн або ж Габсбург. Почу­хав Сова свою врожайну дупу — і в паспортному столі його з лабораторною точністю перевіншували на Вишневецького. Але аристократичне життя з лися­чими полюваннями та пишними балами не завітало до його скромної оселі в кооперативній багатопо­верхівці. Карго-культ виявився самонайобом. Так гинуть мрії та розбиваються надії вкраїнської голоти на панування.

Але ж я, Недайбог, не такий дурний, як ото вам здається. Все бачу і уважно караю, ускладню­ючи життєвий шлях тим, хто преться в бароковий палац через засрану клуню. Так сталося і з Совою, бо придбав він собі інструмента — шляхетне прізвище Вишневецький, та не знайшов йому засто­сування. Адже стару шляхту вигнобив Батько Хмель, це земне втілення Шиви (мого конкурента по боже­ственних ексцесах), а асури-більшовики доконали цю славну верству. І залишивсь Вишневецький останнім, дуже самотнім шляхтичем на цілий кріпацький край. Без герба, без родоводу, з ціка­вою зарплатнею і сумними очима. А все тому, що він повірив не мені, а шаманським забобонам, до яких маєте схильність ви, дорогі агроельфи. Така вам навука, шановні. А яка — здогадайтеся самі. Омінь.

СЛОВО № 7. Божа політінформація

Про сусідських богів. Величати їх так: Бульбобог, Царьвсєябог, Молдобог, Ляхобог. Кожен із них панує над власним тереном, але часом зазіхає на сусідські чертоги, особливо Царьвсєябог, у котрого ця розвага перетворилася на владний невроз. Буль­бобог поки що не дозрів до Вирію, та й навряд чи дозріє, бо він завів собі Вусатого Колорада і не опіку­ється підопічними бульбоельфами, а таких богів не запрошують на метафізичні тусовки. Царьвсєябог вже давно їбанувсь на ґрунті антисусідського люту­вання та впав у міфотворчий клімакс, тому з Вирію його тимчасово виперли, бо заїбав. Молдобог, це просто веселий і трохи вгашений бог-нєвідімка з непоганими городніми врожаями і добрими перспективами на інтеграцію. Шкоди від Молдобога небагато, якщо не зважати на його алкоголічну співучість. Ляхобог же єдиний з нашого грайливого колективу, хто кинув пити і зажирів. Він скушний і з ним неінтересно. Я ж, Недайбог, ярмарковий торбохват з карними манерами, який, через власну експресивність, регулярно завдає собі невиправної шкоди. Що поробиш, такий характер — прокляті агроельфи доведуть до сказу навіть бога.

Іноді до нас в гості заходять тевтонські боги і пиль­нують, аби ми не коїли шкоди собі, або ж поверхом нижче, в людському світі. Ці тевтони трохи йобнуті на соціальних програмах. Наприклад, оформили за мною опікунство через недієздатність, за що я їм дуже вдячний, а Царьвсєябога здали в ЛТП на цивілізаційні уколи, через невменяемость. Бульбобог, правда, поки нікого в Асгарді не цікавить, бо в Бульболенді стагнує похмура стабільність, а Молдобога постійно плутають з Локі (через алкоголізм), тому взаємини з ним набули характеру сімейної драми. Ляхобог користується в тевтонів повагою, бо, сука, не синячить, як ми, з пацанами, і через це нам є в кого позичити грошей до Обжинків.

Так ми й живемо, і наче непогано. Особливо після того, як Царьвсєябога здали до ЛТП. Щоправда, днями заходив Вішну з сусіднього пантеону, то казав, що Царьвсєябог втік з лікарні. Цибанув у розкрите вікно з сьомого поверху прямо під час процедур. Казав, що десь він зараз крутиться біля Вирію, і що там довелося поси­лити охорону, бо воно ж може Скіпетром перебити всі шибки, а скло зараз дохуя дороге. Крім того, казав, що його Державу вже бачили в ломбарді знайомі духи природи, значить, має на що гуляти, курво. Карочє, бережіть себе, пацани. Так і живемо. Омінь.

СЛОВО № 8. Засторога

Діти мої! Насуваються на ваш благословенний край сім янголів небесних. Несе їх Велика Підвода Пока­рання за побутові гріхи та дрібну шкоду.

Перший янгол — Семен Наруга

Другий янгол — Микола Паплюга

Третій янгол — Петро Ґвалт

Четвертий янгол — Орест Ганьба

П’ятий янгол — Лесь Туга

Шостий янгол — Валєра Журба

Сьомий янгол — проїбав прийти

Вони в Славі, Силі Небесній і у Формі Спортивній. Вдягнуті в ризи тренувальні, і в кожного за спиною по одному крилу і по одному рюкзаку з город­нім реманентом. Вони йдуть, аби смикати будяки нікчемності й засіяти на їхньому місці зерна рішу­чості. Омінь.

СЛОВО № 9. Врожай

Я, Недайбог господь ваш, докумекав, чому у вас такі кепські справи з асфальтом і такі значні успіхи з дірками в ньому. Те, що агроельфи пиздять все, що бачать — відомо навіть хатнім щурам, але існує глибша причина. Сьогодні бачив велику кількість укравтодорівських кріпаків, котрих гнали на весняну панщину. Їхав машиною по тягнучці, дививсь на замурзаних робітників і раптом зрозумів — вони асфальт не кладуть, вони його засівають. Спочатку орють Матінку Землю крученими смолистими плугами, а потім засіва­ють її асфальтом і рік чекають на врожай. Врожай чого? Врожай соковитих дірок. Ваша земля така родюча на дірки.

Прийшла весна, на городи виходять аграрії в кирзових чоботях і смушкових шапках. Довбуть в чорноземі отвори, лягають кендюхами на вже прогріту землю і починають її їбсти. Їбуть тяжко, із зусиллям і хрустом. Часом встають напитися води з крижаних джерел народної пам’яті, знову лягають та їбуть. Цілими регіонами досі процвітає стародавня культура виробництва — непромислове засівання накопиченого. Виробництво на Вкраїні — це не створення, а боротьба та злягання. Як сказала одна зморена працею людина,

1 ... 8 9 10 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Україножера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Україножера"