Читати книгу - "Сплячі красуні"

У Трумена на вилицях виступили червоні плями. Із зарубок, які його нігті проробили на зап’ясті жінки, вже струменіла кров. Але вона все одно не відпускала. Хрипи стишились до посвистування. Вільна рука Трумена знайшла держак Буї-ножа26, заткнутого в нього за поясом, і висмикнула його.

Жінка вступила в кімнату й іншою рукою перехопила за передпліччя – вже в русі для удару – руку Трумена з ножем. Потаскавши Трумена задки, вона вгатила ним у протилежну стіну трейлера. Це трапилося так швидко, що Тіффані не встигла угледіти обличчя незнайомки, тільки завісу її кошлатого волосся до плечей, яке було таким темним, що, здавалося, має якийсь зеленкуватий відтінок.

– Тпру, тпру, тпру! – загукав Труменів друг, налапуючи пістолет під пачкою паперових рушників і підхоплюючись зі свого стільця.

Червоні плями на щоках Трумена розповзлися пурпуровими хмарами. Він видавав звуки, як ото кросівки попискують на паркетній підлозі, його гримаса зсунулася в маску печального клоуна. Очі підкотилися. Тіффані побачила, як відбивається серцевий пульс на напнутій шкірі лівіше його груднини. Силу ця жінка мала шалену.

– Тпру! – знову гукнув Труменів друг, коли жінка буцнула Тру головою.

Ніс Трумена тріснув зі звуком петарди.

Цівка крові бризнула по стелі, кілька крапель плеснуло на плафон світильника. Нетлі там немов сказилися, б’ючись у скло з такими звуками, наче хтось колотив у бокалі кубики льоду.

Коли очі Тіффані знову сковзнули вниз, вона побачила, як жінка швиргонула тіло Трумена в бік столу. Друг Трумена стояв, націливши пістолет. Трейлер стрясло грюком кам’яної кулі для боулінгу. На лобі Трумена з’явилося щось схоже на химерної форми деталь складанки-головоломки. Ніби уривок хустинки прикрив йому око – це повиснув зчесаний шматок шкіри з частиною брови. Кров залила перекошений Труменів рот й потекла вниз по підборіддю. Той уривок шкіри з бровою ляпнувся йому на щоку. Тіффані згадалися ті схожі на швабри губки в автомийці, що протирають лобове скло.

Другий постріл вигриз діру в плечі Трумена, обличчя Тіффані затуманилось кров’ю, а та жінка пожбурила Труменів труп у друга Трумена. Стіл розвалився під вагою трьох тіл. Тіффані не була здатна почути власного крику.

Час стрибнув.

Тіффані віднайшла себе в кутку комірчини, по саме підборіддя її було накрито чиїмсь дощовиком. Якесь глухе ритмічне гупання змушувало трейлер хитатися на його підпірках. Тіффані відкинуло на роки назад, до згадки про кухню того бістро в Шарлотсвіллі, де кухар відбивав обушком телятину. Це гупання було схожим на те, тільки набагато-багато важчим. Почувся тріск роздирання металу й пластику, і по тому гупання припинилося. Трейлер перестав хитатися.

Двері комірчини струсонув стукіт.

– Ти в порядку? – це питалася та жінка.

– Іди геть! – провила Тіффані.

– Той, що у ванній, утік крізь вікно. Не думаю, що тобі варто за нього хвилюватися.

– Що ти зробила? – рюмсала Тіффані. На ній була кров Трумена, і вона не хотіла помирати.

Жінка відповіла не зразу. Та й не було потреби. Тіффані сама бачила, що вона робила, чи то – достатньо встигла побачити. Й достатньо почути.

– Тобі тепер треба відпочити, – сказала жінка. – Просто відпочити.

За кілька секунд Тіффані здалося – крізь часткову глухоту, яку залишили звуки стрільби – наче вона почула грюк затріснутих вхідних дверей.

Зіщулившись під тим плащем, вона йойкала, промовляючи ім’я Трумена.

Він навчав, як курити наркоту: «Роби маленькі затяжки, – приказував він, – тобі покращає». Який брехун. Яким сучим сином він був, яким монстром. То чому ж вона тепер за ним плаче? Але вона не була в змозі припинити. Хотіла б, але не могла.

Пані Ейвон, котра не була Пані Ейвон, вирушила від трейлера назад до метамфетамінової лабораторії. Запах пропану з кожним кроком дужчав, поки все повітря не просякло ним. Позаду неї залишалися відбитки, білі, маленькі, делікатні сліди, що з’являлися нізвідки, ніби створені з пуху ваточника. Поділ позиченої сорочки тріпотів навкруг її довгих стегон.

Перед сараєм вона вихопила з куща якийсь застряглий там аркуш. Згори на ньому великими синіми літерами повідомлялося: «УСЕ В ПРОДАЖУ ЩОДНЯ!» Нижче були фотографії холодильників, як великих, так і маленьких, пральних машин, посудомийок, мікрохвильових пічок, пилосмоків, «Чортогонів Пороху»27, пресів для сміття, кухонних комбайнів та різного іншого. На одному фото була струнка молода жінка в джинсах, яка, з розумінням посміхаючись, дивилася вниз на свою дочку, білявочку, як її матуся. А ця маленька гарнюня тримала в руках пластмасову ляльку-немовля і посміхалась до ляльки. Були там також великі телевізори, на екранах яких чоловіки грали у футбол і в бейсбол, були чоловіки в гоночних машинах, були солідні грилі, поряд з якими стояли чоловіки з велетенськими виделками й велетенськими щипцями-лопатками, Хоча там і не проказували цього прямо й відверто, ідея рекламного буклету була очевидна: жінки працюють, упорядковуючи гніздечко, а чоловіки тим часом смажать здобич.

Євка згорнула рекламний буклет у трубку і почала клацати під її кінцем пальцями лівої руки. З кожним клацанням спалахувала іскра. Від третьої папір зайнявся. Євка теж уміла підсмажувати. Піднявши трубку вгору, щоб подивитися, чи добре горить, вона закинула її до сараю. І вирушила геть швидким кроком, навпростець через ліс, у напрямку 42-го шосе, відомого місцевим під назвою Головатий пагорб.

– Клопітний день, – сказала вона нетлям, які знову кружляли навкруг неї. – Клопітний, клопітний день.

Коли сарай вибухнув, вона не озирнулася, і не поморщилася, коли шмат рифленої сталі шугнув у неї над головою.

Шерифська управа округу Дулінг перебувала в дрімоті ранкового сонця. Три камери для затриманих стояли порожніми, ґратовані двері – навстіж, підлоги свіжовимиті і пахнуть дезінфектантом. Єдина кімната для допитів так само порожня, як і кабінет Лайли Норкросс. Над усім приміщенням панувала єдина Лінні Марс, диспетчерка. Позаду її стола висів плакат з якимсь вишкіреним, наглянсованим джиґуном у помаранчевому трико з гантелями в руках. «ВОНИ НІКОЛИ НЕ БЕРУТЬ ВИХІДНОГО – ОТЖЕ, Й ТОБІ НЕ ВАРТО!» – радив плакат.

Лінні мала звичку ігнорувати цю добру пораду. Після короткого флірту з аеробікою у Християнській асоціації молодих жінок вона більше не займалася фізичними вправами, що не заважало їй пишатися власною зовнішністю. Зараз вона заглибилася в статтю в «Марі Клер» про правильний метод фарбування очей. Для отримання стабільної лінії треба впертися мізинцем собі у вилицю. Це надасть