Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- Я була б досконалою дурепою, якби не знала, що ви з мамою владнали це, коли мені було чотири, а Роджеру було дев'ять.

- Вам подобається Роджер, чи не так?

- Звичайно, подобається. З тих пір як я навчилася ходити, я вважаю його чудовим.

- Тоді що ж заважає вам одружитися якомога швидше?

- Тільки Роджер. Ми повинні дозволити йому сказати своє слово в цьому питанні, нерозумному бідоласі.

- О, але Роджер відданий вам.

- Він ніколи так не говорив.

- Я думаю, він вважав, що ви знаєте. Чоловіки схильні приймати багато чого як належне.

- Є обмеження.

- Ви б вийшли за нього заміж, якби він попросив вас, чи ні?

- Звичайно, я вийду. - Мей почервоніла. - Але, дорогенька, ви повинні пообіцяти мені, що не запропонуєте йому цього. Мені було нестерпно думати, що він одружується зі мною тільки для того, щоб доставити вам задоволення.

Пані Хендерсон посміхнулася.

- Моя люба, вам ніколи не приходило в голову, що ви виключно гарненька? Вам потрібно тільки трохи більше кольору, щоб бути шаленою красунею.

- Ви повинні пообіцяти мені це.

- Я розумію. Це дуже природно. Я обіцяю вам, що ніколи не скажу ні слова Роджеру. Я думаю, що він занадто розумний, щоб не побачити, що якщо він не схопить вас швидко, це зробить хтось інший. - Вона ніжно подивилася на Мей. - Я б віддала свого сина вам, ніж будь-кому в світі. Я знаю, наскільки ви хороша, і знаю, що ви не дура. Ви мила і ви - леді, а я досить старомодна, щоб вважати це важливим. Рано чи пізно Роджер увійде у власність, і якщо я все ще буду жива, мені буде втішно думати, що я можу безпечно передати це місце у ваші руки.

- О, дорогенька, не давайте нам рахувати наших курей до того, як вони вилупилися.

- У мене було щасливе життя, і я зараз не хочу нічого, окрім онука, якого могла б пестити на моєму коліні. У вас, напевно, будуть гарні діти, моя красуня.

Мей, хоча вона була ще молодою, дуже добре знала, наскільки сильним було бажання генерала та пані Хендерсон переконатись, що спадкоємство маєтку забезпечене. Багатство родини було розпочато не надто славним чином під час Реставрації розумним і пристосовницьким пастором, який одружився на бідній родичці великого лорда, у якого він був домашнім капеланом. Його покровитель вважав його корисним і просунув його по службі. Згодом він став єпископом і, коли його дружина померла, він дуже обачно одружився зі спадкоємицею багатої галантереї в місті. Коли син, якого вона народила йому, був у придатному віці, він одружився на іншому чималому багатстві, і саме цей син за правління королеви Енн побудував будинок, у якому з тих пір жили Хендерсони. Він служив в армії Малборо, і з одного боку каміна у великому залі, до портрету проникливого єпископа в повному канонічному одязі, повісив свій портрет у натуральну величину у військовій формі. З тих пір Хендерсони були військовими і сільськими джентльменами, і хоча ніхто з них особливо не відзначився, здебільшого вони вели себе гідно. Вони були порядними людьми, які виконували їх обов'язок перед своєю країною. Без сумніву, їм ніколи не приходило в голову, що Бог призначив їм щось інше, крім того, щоб вони дбали про свою власність, як личить хорошим землевласникам, сидіти на судейській лаві і засуджувати браконьєрів до покарань, встановлених законом, полювати на лисиць, стріляти фазанів, допомагати нужденним, вступати у шлюб відповідно до свого становища і вручати своїм спадкоємцям незменшене майно. І хоча з падінням вартості сільськогосподарської продукції їх дохід тепер страшенно зменшився, це все ще були думками генерала Хендерсона і його дружини. У Мей в дев'ятнадцять років не було причин вважати їх спірними.

Вона недовго очікувала цього, коли Роджер нарешті зробив їй пропозицію вийти за нього заміж. Він був вдома у відпустці на кілька днів полювання, і в один дуже дощовий день він сидів у бібліотеці на самоті. Мей жила у Хендерсонів вже кілька місяців. Вона випадково зайшла в бібліотеку, щоб замінити книгу, яку вона брала в свою кімнату. Вона підшукувала іншу.

- Чи можу я вам допомогти? - запитав він.

- Ні, не хвилюйтеся.

Вона знайшла книгу і вже збиралася вийти з кімнати, коли він зупинив її ще одним питанням.

- Що ви вибрали?

- «Хаджи Баба».

- Що змусило вас вирішити прочитати це?

- Ви говорили про це минулого вечора.

- Я забув. Вам це сподобається. Це дуже весело. - Він скористався випадком. - Цигарку?

- Ви хіба не працюєте?

- Я працюю вже кілька годин. Я думаю, що заслуговую відпочинку.

Вона взяла цигарку і, закуривши, сіла на підлокітник крісла, щоб показати йому, що збирається залишитися всього на хвилинку. Він подивився на неї зі злегка глузливим блиском в очах, який навіть тоді дещо збентежив її.

- Знаєте, Мей, ви страшенно симпатична.

- Дуже мило з вашого боку так сказати, - посміхнулася вона.

- Ви була досить жахливою, коли вам було тринадцять або чотирнадцять.

- Я знаю, якою була. Жахливою.

- Забавно, як дівчата змінюються, майже за день.

Вона не могла придумати, що на це відповісти, тому спробувала випустити колечко диму. Він спостерігав за нею.

- Не дуже хороша спроба.

- Огидна.

- Вам не здається, що саме час нам одружитися?

Її серце сильно вдарилося в груди, але вона продовжувала намагатися випускати кільця диму.

- Я не думала про це у всякому разі.

- Гаразд, так бажаєте?

Він встав з-за столу і стояв перед нею. Він злегка нервував, і це зворушило її.

- Я не можу уявити, що навело вас на цю думку.

- Це брехня. Ви ж знаєте, що я хотів одружитися з вами з тих пір, як мені виповнилося десять.

- Навіть коли мені було тринадцять і я була огидною?

- Зізнаюся, тоді я не так прагнув цього, - засміявся він. Але раптово він знову став серйозним. - Мей, я думаю, що ви наймиліша дівчина, яку я коли-небудь знав у своєму житті. Я вважаю за краще одружитися з вами, ніж будь-якою іншою у світі.

Була одна річ, яку він не сказав, І вона чекала. Її цигарка була докурена, і він