read-books.club » Пригодницькі книги » Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

319
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щаслива зірка полковника Кладо" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:
із «шмайсером».

— Ваші документи! — простягнув руку перший. — Хто ви і для чого сюди прийшли?

Жан Дюбюель повільно поліз у кишеню. Дістав посвідчення.

— З організації Тодта, — пояснив. — Нас цікавлять гаражі, що за цією віллою, і я хотів дізнатися, кому вони…

— Помовч! — наказав гестапівець. Покрутив у руках посвідчення, і Дюбюель зрозумів: вагається… Мовив з гідністю:

— Я розумію вас, панове, але генерал Люблінг буде незадоволений. Він чекає на мене через годину, і прошу подзвонити йому…

Це був ризикований хід, але що йому залишалося? Варто гестапівцеві запитати номер генералового телефону…

Гестапівець віддав посвідчення.

— Катай звідси!

— Як ви смієте грубіянити! — удав обурення Жан Дюбюель, та його підштовхнули в спину автоматом, а він не заперечував би й проти вульгарного стусана коліном…

— Стій!

Ех, як погано! Невже гестапівець передумав? Так і є: простягає руку за посвідченням.

— Я ж кажу, подзвоніть, будь ласка, генералові Люблінгу, — підніс голос Жан Дюбюель.

Гестапівець, не відповідаючи, занотував його прізвище в записнику. Знову віддав посвідчення.

— А ви, панове, не знаєте, кому належать ці гаражі? — Жан Дюбюель навіть спробував посміхнутися.

— Геть звідси! — визвірився гестапівець.

Дюбюелю вистачило духу підійти до наступного котеджу, розпитати старого, який відчинив йому, про гаражі. Весь час відчував на собі липкий погляд людини під парасолькою, що стояла неподалік на автобусній зупинці. Розпитавши, дочекався автобуса — полегшено зітхнув, побачивши, що чоловік із парасолькою залишився на зупинці.

Дюбюель вийшов у центрі міста й перевірив, чи не стежать за ним. Забрав у готелі валізу й поїхав на вокзал.

Отже, нема ще одної рації, і він ніколи більше не побачить Клода Тюрбіго…

Але ж чи встиг Клод дати сигнал про небезпеку?

У тому, що Тюрбіго не скаже жодного слова, Дюбюель був переконаний. Подумав: «Як це добре — бути впевненим у товаришеві!»

І все ж провал Клода Тюрбіго ставив перед Дюбюелем проблеми, які важко було розв'язати. Головне — код. Чи встиг Тюрбіго знищити кодову книгу? Зрештою, це не мало істотного значення, однак цим кодом користуватися вже не можна. Але цього не знає Коломб, він виходить у ефір двічі на тиждень, іноді й частіше, і післязавтра чи трохи пізніше абверівські дешифрувальники прочитають його чергову радіограму й розшифрують попередні повідомлення. В абвері та СД одразу зрозуміють, що інформація надходить з ОКВ.

Що ж, півроку тому, перекидаючи із Швейцарії до Брюсселя Клода Тюрбіго, вони припустилися похибки — Тюрбіго мусив мати окремий код. Правда, тоді у них не було його, але вже місяць тому Центр переправив їм нові кодові книги.

На брюссельському вокзалі Жан Дюбюель написав листа в Женеву. Всього кілька рядків: вітав якогось Анрі з днем народження і повідомляв, що справи фірми в Брюсселі йдуть не вельми добре. Марку на конверті приліпив ліворуч у самому куточку над адресою — це й був сигнал, що треба тимчасово припинити весь радіозв'язок.



Шеф імперського гестапо групенфюрер СС Генріх Мюллер, ознайомившись лише з кількома телеграмами, надісланими в Москву з Бельгії та Швейцарії, подзвонив начальникові шостого відділу СД бригадефюреру СС Вальтеру Шелленбергу.

— Чи знайдеться у вас кілька хвилин для цікавої розмови? — промуркотів у трубку.

— Ви ж знаєте, для розмови з вами я завжди знайду час. Крім того, нецікавих розмов у нас із вами, дорогий Генріху, поки що не було.

Мюллер завважив у цій репліці якийсь небажаний підтекст, але докопуватися до істинного сенсу сказаного не хотілося. Зараз він утре носа цьому зарозумілому вискочневі.

— То я чекаю на вас, — буркнув і поклав трубку.

Шелленберг з'явився скоро. У сірому костюмі, який підкреслював усі достоїнства його статури, у сорочці з модним комірцем і краватці від найкращого паризького майстра.

Мюллер зміряв бригадефюрера осудливим поглядом. Піжонство Шелленберга іноді навіть дратувало його. Може, тому, що сам він рідко коли носив цивільні костюми, а може, й тому, що взагалі був певний: ознакою справжнього мужчини є мундир. Інша річ, який, — чорний, коричневий чи звичайний армійський, а все ж мундир. Він дисциплінує і водночас визначає вартість людини. Щоправда, до часу Мюллер не афішував цих думок, знаючи закоханість фюрера у фраки. Ніхто й не здогадувався, що він вважає цю закоханість дивацтвом, а втім, Мюллер прощав це фюрерові: великим людям завжди властиві дивацтва…

Групенфюрер присунув до Шелленберга кілька розшифрованих радіограм. Бригадефюрер швидко пробіг очима першу, недбало кинув на стіл.

— А-а… ось ви про що… — мовив підкреслено зневажливо. — Я прочитав їх учора ввечері.

Шия в Мюллера налилася кров'ю: цей пройда знову випередив його. Цікаво, чи встиг він щось доповісти рейхсфюреру? Але просто запитати про це не годилося. Почав невизначено:

— І що ви думаєте про цих близнят? — Шелленберг дивився на нього нерозуміюче, і Мюллер пояснив: — Швейцаро-бельгійських… Ми взяли одного, і це великий успіх!

— А рації в Парижі?

— Там Ланвіц, а в Ланвіца я вірю.

— Усі ми віримо в Ланвіца і в самого пана сатану, але ж скільки можна морочитися з тими раціями?!

— У Ланвіца найкращі спеціалісти…

— О-о! — неввічливо підняв пальця Шелленберг. — Зважаючи саме на це, рейхсфюрер вимагатиме, щоб ми ліквідували цих агентів протягом кількох тижнів.

— Мабуть, це нереально.

— А ви уявляєте, як розгнівається фюрер, коли ознайомиться з перехопленими повідомленнями росіян?

Мюллер уявив, як тупотітиме ногами Гітлер, як кидатиметься телеграмами, і мимоволі зіщулився. А з цього Шелленберга, як з гуски вода. Щоправда, він завжди може послатися на те, що «команда Ланвіца» підпорядкована безпосередньо гестапо і що в ній працюють переважно люди Канаріса. Адже 621-ша рота радіонагляду — дітище абверу. Та все ж хто відповідає в СД за зарубіжну розвідку й контррозвідку? Начальник шостого відділу Вальтер Шелленберг, і цього разу йому не викрутитись.

1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук» жанру - Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"