Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

лагідна — підкотилася аж до ніг… І раптом Лимаря охопила неймовірна жадоба життя. Коли б тільки звільнити руки! Він зумів би дати чосу оцим двом, навіть озброєним!.. Чи, може, стрибнути у хвилі, пірнути і пливти під водою скільки духу?.. Але знов: куди попливеш із зв'язаними руками?

Лимар озирнувся. Просто на нього дивилося мовчазне дуло автомата.

— Хлопці, — жагуче зашепотів Лимар. — Не вбивайте! Я теж був солдатом. Вас захищав. Москва… Сталінград… Берлін..

Автомат здригнувся. Лимар ступив крок уперед.

— Хлопці, ми за мир… Москва…

Другий матрос, що стояв біля поручнів, жадібно курячи цигарку, раптом кинув її геть, підійшов до першого, поклав руку на автомат і щось заговорив — швидко, схвильовано. Лимар зрозумів тільки одне слово: «Сталінград». Старший заперечував, але невпевнено. І тоді перший рішуче підійшов до Лимаря, гострим матроським ножем перетнув мотузок на його руках, поклав йому той ніж на долоню, легенько штовхнув у плече й показав пальцем кудись у темряву:

— Малайя!

В ту ж мить Лимар слизнув у воду, пірнув і виринув аж ген далеко від того місця. А ще через секунду пролунала автоматна черга. Трасуючі кулі летіли високо над ним, на захід, до берегів Малайї, і в той же бік вказував рукою невідомий матрос, коли підводний човен, набираючи швидкості, пішов своїм шляхом.

Ось уже й розтанув у імлі силует субмарини. Людина в морі лишилася одна — за десятки кілометрів від суходолу.

Один у морі — це страшно! Але цей одинак не боявся: тепер він тримав свою долю у власних руках.

Міцно стискаючи ніж, — свою єдину зброю, — Лимар плив і плив… І так само неквапливо котилися й котилися нескінченні плюскітливі хвилі Південно-Китайського моря.

Розділ V
КОРОНА «ЦАРИЦІ КОСМОСУ»

Першим бажанням Джека Петерсона було кинутися до вікна й вистрибнути на двір: падіння з висоти другого поверху могло кінчитися хіба що переломом ноги, тоді як зустріч з Харвудом у його кабінеті загрожувала далеко більшим. Інженер тепер зрозумів, що Харвуд зробив надзвичайно важливий винахід і, не вагаючись, знищить того, хто розкрив цю таємницю.

Але і втеча через вікно, як зрозумів Джек після короткого роздумування, була не менш небезпечною. Навряд чи лишиться непоміченим падіння важкого тіла. До того ж, слід сподіватися, що саме кабінет Харвуда, а вікно — в першу чергу, обладнані найбільш надійним електричним захистом. І ще одна обставина утримала Джека від рискованого кроку: Харвуд прийде сюди удвох з дівчиною, в яку, мабуть, закоханий. Цілком можливо, що вдасться вибрати слушну хвилину й вислизнути звідси слідом за ними.

І знову Джек Петерсон надів «радіошолом». Кімнату сповнило вже знайоме сріблястосіре сяйво, яскраво й багатогранно розкрився понурий світ! Та Джек тепер не захоплювався й не умлівав. Серед хаосу звуків він гарячково шукав голоси Харвуда і невідомої міс. Нарешті почувся голос боса:

— Бетсі, люба, пробачте! Я маю на хвилинку лишити вас… Сміт, я до ваших послуг…

Скрипнули двері. Виразно, наче зовсім поруч з Джеком, зашепотів Сміт:

— Генрі, прибув містер Паркер. Поводь себе з ним достойно, але не здумай бундючитися, як той дурний півень. Паркер коштує півмільярда, і коли він власною персоною припхався сюди — значить, ми виграли!.. А потім, Генрі, навіщо ти морочиш голову з старим кнуром Кніпсом?.. Бетсі — гарненьке дівчисько, але її татусь має не більш як триста мільйонів. Він нам з тобою тепер не до пари.

Харвуд засміявся, — досить неприродно, як здалося Петерсонові:

— П'ятсот плюс триста — вісімсот, друже!.. До того ж, я не маю наміру одружуватися з Бетсі удвох з тобою. Зрозумів?

— Гаразд, гаразд, Генрі! — похопився Сміт. — Я не стану тобі на перешкоді, ти це знаєш. Іди до Паркера. Бетсі я скажу, що ти повернешся за півгодини. Хай погомонить трохи із своїм ковбасником.

Кніпс і Паркер!.. О, ці два ймення знав не тільки Джек Штерсон!.. «Колоніальні товари Кніпса», «Ковбаси Кніпса», «Консерви Кніпса», «Бекон Кніпса», «Натуральний каучук Кніпса» — таку рекламу можна було зустріти в першому-ліпшому місті Старого й Нового світів. Англієць Кніпс був ковбасним королем Англії, а після другої світової війни — одним із найкрупніших акціонерів каучукової «Денлоп раббер» компанії в Малайї.

Американський туз Паркер рекламував себе далеко менше. З нього було досить скромних, чорних з золотом табличок на дверях непоказних будинків Нью-Йорка, Лондона, Парижа і десятків інших столиць. «Паркер Нейшнл Банк» вже не потребував реклами. Жонглюючи мільйонами доларів, він, лишаючись у тіні, контролював чимало крупних компаній і дрібніших банків. Зараз Паркер поставив собі за мету цілком витіснити з Малайї англійців і, в першу чергу, Кніпса. Агенти Паркера нишком, поволі скуповували акції «Денлоп раббер».

Джек Петерсон не знав закулісної діяльності обох мільйонерів. Але він дуже зацікавився можливістю підслухати бесіду, яка, певно, мала велике значення.

Усе той же знайомий дівочий голос, — Джек тепер догадався, що це була дочка Кніпса, — промовив:

— Ну, тату, справа, здається, налагоджується. Генрі закінчує свої досліди. Я назвала його «володарем всесвіту», а він запропонував мені корону «цариці космосу»!

— Примара оцієї корони коштує мені вже шістсот тисяч доларів! — незадоволено пробуркотів старечий голос. — Знай, Бетсі: отой старий мерзотник Паркер припхався сюди недарма. Боюсь, що він затіває щось недобре. Які можуть бути у нього справи до Харвуда?

— Татусю, ти справді — старенький, дурненький товстун! — збуджено засміялася дівчина. — Генрі мені говорив: слід домовитися з Паркером заздалегідь. Просто, щоб він не заважав. А потім… О тату!.. Інтегратор містера Харвуда і мільйони міс Кніпс!.. Та ми розчавимо Паркера, мов комаху!

— Ну, мільйони ще не твої! — пирхнув містер Кніпс.

Ця розмова була не з цікавих. Джек почав прислухатися до іншої.

— …Як мені доповіли… ви, містер Харвуд… умієте робити бізнес… — нудно тягнув чийсь голос. — Але з Кліпсом… у вас навряд чи щось вийде. Старому невистачає розмаху… Я