Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

брати українці - з Галичини і з-над Дніпра - ідуть на наш клич нам на поміч. Прийміть же їх як рідних так щиро по-братерськи, як вони нам щиро подають помічну руку. Всі ми діти одної матери-України: одна в нас мова, одна у нас віра, одна душа й серце. Слухайте як кличе до вас наша матір, наша Україна: Діти ж мої, діти нещасливі, Блудні сиротята! Годі ж бо вам в сусід на услузі Свій вік коротати!

По сотках літ перший раз завитала до нас весна народів. Горе нам буде, як не скинемо тепер чужих кайданів. Тоді останемо й надалі рабами, і погноєм чужого племені. Весь угроруський народ знидіє і потоне в чужому багні. Згине славне руське плем'я по сей бік синіх гір і сліду по нас не стане, лише гори і полонини будуть тужити за чудовими звуками української мови та пісні. Але того вже нам тепер не боятися! Ми угро-русини українці збудилися з віковічного сну і йдемо з нашими братами на зустріч сонцю золотому.

Щезнуть межі, що помежували Чужі між собою. Згорне мати до купи всі діти Теплою рукою!

І це станеться, браття, тільки мусимо постояти за свою святу справу.

Брати Рідні! Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі й обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи на оборону Вашої волі і рідної землі. Наші закарпатські брати нам помагають, але наше діло є вибороти свободу і закріпити її! То ж до зброї, брати! До організації своїх сил. Бо лише тоді, як буде у нас сильне і здисципліноване військо то наші гнобителі не вдіють нічого проти нас. І ще одно, браття: Має бути найбільший порядок. Один другого не сміє рабувати і кривдити.

Ударив великий дзвін, надійшла рішаюча хвиля. Станьмо ж, брати, як один за нашу святу справу!

Чи тепер, коли всі народи світа скидають кайдани і стають вольними людьми, - ми одні маємо остати вічними рабами? Ні! Ми станемо всі за наше святе діло і Бог поможе нам, що

...засяє нова зоря на весь край І від Тиси до Кубані стане рай, стане рай!

Хай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказ! Хай живе і пишається наша велика Одноцільна Українська Республика!”

Ясінє, дня 10-го січня 1919.

Українська Народня Рада в Ясіню”.

Вісті про переворот в Ясіню і заведений порядок в громаді поширився по всьому краю. Цей факт заохотив Ясінську Раду зайняти своїм військом цілу Гуцульщину. В тому часі в Хусті йшла підготовка до Всенароднього З'їзду, проти якого виступила ціла мадярська пропагандивна машина. Агенти мадярської влади поширювали вістки, що мадярський уряд вже й без з'їзду забезпечив автономією “Руську Країну”, а незабаром мають відбутися вибори до сойму.

Щоб протидіяти цьому, Ясінська Рада від імени Марморошської Русько-Української Ради в Сиготі звернулася до угорських українців з відозвою не піддатися цій ворожій мадярській пропаганді й вислати своїх делегатів на з'їзд до Хусту. Бо цей “всенародний з'їзд рішатиме долю нашого народу, як нам, русинам-українцям, дальше жити, чи остатися надальше рабами і слугами мадярського панства, чи жити в одній своїй державі Україні разом з нашими братами русинами-українцями”.[24]

Згідно з бажанням, висловленим делегатами Закарпаття на політичних зборах в Будапешті 10 грудня 1918 р., відбувся в Хусті дня 21 січня 1919 р. Всенародний Конгрес українського населення Закарпаття.

Один з активних учасників цього Конгресу, Августин Штефан, який за часів Карпатської України був міністром Шкільництва й Народної Освіти, а в березні 1939 р. був обраний предсідником Сойму Карпатської України, - пише про Конгрес в Хусті таке:  “Хустський майдан вже скоро вранці був переповнений сільськими возами. Коні й вози були прибрані синьо-жовтими стрічками. Святочно одягнені делегати під синьо-жовтими прапорами збиралися в похід до церкви. Вони так само мали синьо-жовті відзнаки на грудях і в поході співали: “Вже воскресла Україна”, наш народний гимн”.

“По Службі Божій у церкві - мабуть перший раз у карпато-українській церкві - делегати відспівали “Вже Воскресла Україна”. На майдані перед церквою о. Віктор Желтвай, о. д-р Юлій Гаджега і о. Олекса Паркані посвятили синьо-жовті прапори і делегати помаширували до горожанської школи, де в гімнастичній залі розпочався конгрес”.

“Збори відкрив д-р Юлій Бращайко. Предсідником конгресу був вибраний д-р Михайло Бращайко, секретарем Василь Йосипчук з Бичкова, головою верифікаційної комісії Юлій Чучка, нотар в Хусті. Заступником мадярської влади був окружний начальник у Хусті, Дан”.

“Верифікаційна комісія ствердила, що легітимних делегатів було 420. Вони заступали 420,000 душ українського населення Закарпаття. Багато делегатів не могло прибути до Хусту в наслідок воєнних подій”.

“Голова зборів, д-р Михайло Бращайко, пояснивши 14 точок президента Вільсона, запитав народ: “Куди ми хочемо прилучитися? До Мадярщини? Чи може до Чехо-Словаччини? Чи до України? - “До України! До України!” - закричали