Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

З огляду на високий соціальний статус термінів данда, дандака цілком можливо, що не тільки <24> кримська Дандака була родовим чи племінним центром, столицею таврів, але подібний високий статус мала й індійська Дандака. Адже недарма ліс Дандака був священним і в ньому збирався цвіт відлюдників-аскетів, у яких Рама й Сіта черпали життєву й державну мудрість. Тобто можна припустити, що обидві Дандаки мають спільне походження й однакове значення, в мовному і функціональному плані, бо ототожнювати їх на історичному, хронологічному рівні, мабуть, передчасно, попре навіть те, що сама «Рамаяна» виявляє багато паралелей з українськими реаліями, починаючи з сюжету і кінчаючи деякими архаїчними звичаями, наприклад, випробуванням вогнем.

Проте Дандакою і дандаріями давні зв'язки України й Індії не обмежуються. Данда, як зазначалося, не лише епітет богів Вішну-Крішни, Шіви та Ями, але і їхня зброя. А на терені України виразно засвідчене поклоніння цим божествам. Усіх їх згадує «Велесова книга» (ІХ ст.), їхні імена відбито в українських іменах, прізвищах і назвах. У давньому місті Тіра (нині Білгород-Дністровський) знайдено напис з одним із найпоширеніших імен Шіви — Махадава, в якому неважко впізнати індійське Махадева — «Великий бог» (Старая Скифия, 39). В Одесі на Молдаванці знайдено напис з іще одним ім'ям цього божества — Бутанат, тотожне індійському Бгутанатх, «Владика бгутів», де бгути — добрі й злі істоти, які складають почет Шіви (Индоарика, 8). Обидва написи датуються ІІ—ІІІ ст. Загадкова Мокоша у Володимировому язичницькому пантеоні — та ж індійська Махеші, «Велика богиня». Принагідно відзначимо, що Шіва мав і епітет Махеш, а слов'янська міфологія знає чоловіче божество Мокош.

Ще одним ім'ям дружини Шіви було Деві — «Богиня», споріднене із слов'янським Діва. А Діва була покровителькою і захисницею, матір'ю Херсонеса Таврійського в Криму, нинішнього Севастополя. І саме з Херсонесу, Корсуня літописних джерел, прийшли до Києва християнство, його атрибути й священики. Тож цілком імовірно, що й сам термін данда цілком міг відбитися на українському ґрунті в своєму первісному вигляді. І схоже, що таке припущення не таке вже й неймовірне.

У цьому плані привертають увагу козацькі прізвища Динда й Динденко, засвідчені вже значно пізніше, в «Реєстрі» 1649 р. Хвесько Динда та Богуш Динденко служили в різних сотнях Черкаського полку (РВЗ, 64, 67). До такого припущення можна було б поставитися скептично, якби не досить рясне індоарійське оточення, в якому обидва прізвища перебувають. І саме Черкаський полк з усіх 16 полків «Реєстру» є, якщо так можна сказати, «найіндійськішим». Це дає підстави придивитися до прізвищ Динда й Динденко уважніше. <25>

У різних сотнях Черкаського полку служили два Івани Кришненки (64, 72), два Шіваненки, Артюх і Вацько (78), Семан Гупаленко (84; пор. Гопал, Гопала — одне з імен Крішни). Ясько Балбир (76; ім'я Балвір // Балбир мав старший брат Крішни), Васько Мазепа й Сергій Мазепенко (77, 90;), Андрій та Кришко Шамшури, а також Богдан Шамшура (64, 81). Прізвища Шамшур, Шамшура споріднені з сучасним індійським ім'ям Шамшер, Шамшир (напр., Шамшер Бахадур Сінх — сучасний пенджабський літератор). Слово шамшер (шамшір, шамшур) у мові хінді означає «шабля» (ХРС ІІ, 589). Тлумачення козацького прізвища Шамшур як «шабля» підтримує те, що в тому ж Черкаському полку, навіть у сусідній сотні служив і козак Ясько Шабля (80).

Історія подає кілька цікавих фактів, пов'язаних із шамшером — викривленою чи дугастою шаблею, саме такою, якою послуговувалися запорозькі козаки та їхні гетьмани, зокрема, й Іван Мазепа. Історичні джерела мовлять, що саме шамшером 1526 р. був зарубаний Ібрагім Лоді, один із правителів Делійського султанату. Останній могольський імператор Аурангзеб (1658–1707) шамшерами скарав на смерть двох своїх братів, що, як і він, претендували на престол. А батька свого, Шах Джахана, котрий на честь улюбленої дружини спорудив уславлений Тадж Махал, на довгі роки кинув до в'язниці. Шамшером був страчений і дев'ятий сікхський гуру Тегх Бахадур за наказом того ж Аурангзеба, бо гуру відмовився прийняти іслам. Цікаво, що батька Тегх Бахадура звали Хар Гобінд, де Гобінд — семантичний двійник до імені Гопал, а Хар на індійському ґрунті — одне з імен Вішну, отже, й Крішни. А імена Хар та Харко надзвичайно популярні в запорозьких козаків: лише в Брацлавському полку було четверо козаків з іменем Хар. Крім того, й інші гуру сікхів, багато чим схожих на запорозьких козаків, мали ім'я Хар, наприклад, Хар Рай, Хар Крішен; останнє ім'я прямо вказує на зв'язок із Крішною.

Санскритське данда має деякі особливості, цікаві у зв'язку з Києм і Києвом. У ламаїзмі це слово вживається на означення ваджри, тобто громової стріли, перуна, а ваджра ще в «Рігведі» — зброя царя богів і ватажка небесного воїнства Індри, про якого також згадує «Велесова книга». Одним із значень слова данда є «весло», а дандін — «веслувальник», «човняр». Це спонукає згадати літописця Нестора і його слова в «Повісті врем'яних літ» про те, що полянський князь Кий не міг бути перевізником, тобто човнярем. Та якщо добре подумати, то саме через свій князівський статус Кий не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо човен відігравав неабияку роль у давніх уявленнях та обрядах багатьох народів, серед них і слов'ян. Він був невід'ємною часткою поховального обряду, і тут слід хоча б згадати, що княгиня Ольга спалила древлянських сватів саме в човні. Крім того, човен — неодмінний атрибут деяких інших обрядів та ритуалів, зокрема, при принесенні пожертв Дніпру-Славутичу. Уявлялося також, що саме племінний ватажок через ритуальне дійство поєднував правий берег ріки з берегом лівим, які відповідно уособлювали чоловіче й жіноче начало. До всього, недарма з давніх часів побутує уявлення про човен як про народ, державу, а про правителя, князя, царя — як веслувальника, човняра, що править цим народом-державою.

Таким чином, зі сказаного напрошується ряд важливих і показових висновків:

- індійський матеріал засвідчує етимологічну тотожність етноніма дандарії, засвідченого в Україні, й етноніма дандадгари // данддарії, засвідченого в «Махабгараті»; це плем'я, судячи з усього, належало до воїнського стану, так званих кшатріїв, провідного в тогочасному суспільстві, функціонально тотожного «царським» скіфам і літописним русичам;