Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"

— Не іронізуй, командире, — у тон йому відповів астробіолог. — Я почувався там, як сліпий, що шукав у темній кімнаті чорного капелюха, якого забув придбати у минулому році.

— О, невиправний дотепнику, — усміхнувся Куриленко, — у цьому тобі не відмовиш…

До каюти зайшли планетолог Карпенко, астрофізик Міняйленко, астроном Яланський.

— Наше відкриття, — взяв слово Попович, — виходить з розряду ординарних. Академік Шафорост мав рацію. Це об’єкт штучного походження. Хто і коли його створив, важко сказати. Ясно одне: це велетенський акумулятор сонячної матерії, який не тільки конденсує енергію, а й трансформує її.

— Як ти гадаєш, куди? — спитав командир.

— За всіма даними, у район великих планет, де бракує тепла.

— Не виключено, що й на Землю, — додав астрофізик Міняйленко, — для тих, хто мешкає у четвертому вимірі й іноді з’являється на наші очі у вигляді астролівітуючих об’єктів, яких раніше мали за НЛО…

— Ну, це ще треба довести, — впав у слово астроном Яланський. — Невже ми так і не вступимо в контакт з об’єктом?

— Чому ж, — відгукнувся командир, — контакт можливий, але не з цією озією, а з її творцями. Тільки не зараз. У нас своє завдання — організація добре налагодженої служби Сонця. До того, щоб черпати з Сонця енергію, ми ще не дійшли. Маємо насамперед пізнати Сонце, щоб примножити його благодатний вплив на земне життя і звести до мінімуму його згубні прояви. Ревізувати об’єкт, який ми не створювали, непрохано копирсатися в ньому — цього не дозволяє нам етика космічних міжпланетних польотів…

І вони пішли за Сонцем, пішли шляхом, який ще не мав дороги. Вони прокладали цю дорогу.

Куриленко вже добре знав, що скаже йому там, на Землі, академік Шафорост. Це буде його улюблена фраза: «Як грім гримів, ми шапки познімали». І потім додасть: «Гріх диктувати свої закони у чужому монастирі».

Що то значить бути жінкою, та ще й вродливою! Венера, Афродіта, Кіпріда, Іштар, Люцифер, Вельзевул, Азазил — у богині кохання і краси, ім’ям якої за сліпучий блиск назвали другу планету Сонячної системи, було багато прізвиськ, добромисних і… негативних.

У давньогрецькій міфології Афродіта — дочка Зевса й океаніди Діони. Народилася у шумовинні морських хвиль біля острова Кіпру, звідки й пішло ім’я Кіпріда. Її чоловіком був багатотрудний і незугарний бог вогню і ковальства Гефест. Мала багатьох дітей: Гармонію, Ерота, Гермафродіта, достославного Енея та інших.

Образ Афродіти часто надихав античних митців. Фідій, ПраксІтель та інші скульптори давнини зобразили Афродіту як ідеал жіночої вроди. До наших днів збереглося кілька статуй «народженої у хвилях», найуславленіша з яких — Венера Мілосська, що зберігається в паризькому музеї Луврі.

Афродіта була чи не найпопулярнішою богинею Олімпу. Їй звірялися, до ніг її припадаючи, просили допомоги у найсвятішому почутті — коханні. І вона, сама втілення краси і кохання, залюбки допомагала страдникам, не дбаючи, правда, про наслідки свого чародійства.

Це їй дісталося золоте яблуко з написом «найпрекраснішій». Його вручив троянський царевич Паріс-Александр. У відповідь потішена богиня допомогла йому завоювати серце надзвичайної красуні Єлени, дружини спартанського володаря Менелая. Легковажний гарнюк викрав Єлену і привіз її до Трої, що стало приводом до Троянської війни.

Майже десять років тривала облога Трої, і весь цей час велелюбна богиня пильнувала життя свого улюбленця. Вона рятує Паріса, коли той вийшов на смертельний герць з Менелаєм. Оглушивши свого вутлого суперника мечем, спартанський володар вже зібрався було волокти його тіло до свого стану, але цю ганебну картину побачила Афродіта, І в руках сторопілого Менелая зостався тільки шолом того, хто звабив і викрав його дружину, хто був уже в його руках і над ким він хотів люто помститися за смертельну образу.

Спартанський цар кинувся шукати свого бранця, але тільки помітив рожевий хітон могутньої небожительки. Афродіта, сама невидима для людського ока, огорнула Паріса імлистою хмарою і перенесла до Трої. Вона ще не раз рятувала свого улюбленця. З її намови троянський царевич убиває наймогутнішого і найхоробрішого героя Троянської війни Ахіллеса — Парісова стріла, скерована братом Афродіти срібнолуким Аполлоном, попала в єдине вразливе місце Ахіллеса — п’яту (звідси походить вислів «ахіллесова п’ята»). І тільки тоді, коли бої вже точилися на території Троянської фортеці і доля обложених була вирішена, Афродіта відступилася від того, хто визнав її найвродливішою, і Паріс гине від стріли, пущеної з Гераклового лука знаменитим стрільцем Філоктетом.

Хто був для богині Паріс? Просто одним із смертних, яким можна було й пожертвувати. А ось за свого рідного сина Енея Афродіта бореться до останку, навіть вступає за нього в бій, що ніяк не личить ніжній Кіпріді. Коли про це довідався Зевс, він покликав до себе улюблену дочку і лагідно, як тільки може цар богів Громовержець, мовив:

— Люба доню, не для тебе криваві чвари і війни. Залиш їх своєму старшому братові Арею. Це його заняття — сіяти згубу поміж людей, а твоя турбота — пробуджувати кохання і зміцнювати шлюби.

Афродіта була слухняною дочкою і надалі вже не встрявала в криваві бійки, а діяла тільки силою своїх невідворотних любовних чарів.

…Владарював на острові Кіпрі цар Пігмаліон. Окрім ведення державних справ, він ще був і великим митцем. З часом царювати йому набридло, надокучили усі принади світу, і він усамітнився. Єдиною розрадою для нього було різьбярство. Якось з-під його руки вийшла чудова статуя жінки. Вона була такою гарною, мала таку неземну вроду, що Пігмаліон несамохіть закохався в неї, куди й поділося його анахоретство. З кожним днем він дедалі більше прив’язувався до свого витвору. Чого тільки митець не