Читати книгу - "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, Джоан Роулінг"

Знизу долинув голос Дадлі, що визвірявся на матір: "Я не хочу, щоб він там був!.. Мені потрібна та кімната!.. Нехай забирається!.." Гаррі зітхнув і витягся на ліжку. Вчора він усе б віддав, щоб опинитися тут, а нині волів би сидіти в комірчині з листом, ніж нагорі без нього.

Наступного ранку за сніданком було доволі спокійно. Дадлі був приголомшений. Він уже й верещав, і періщив батька ціпком, і вдавав хворого, і штурхав ногами маму, й викидав черепаху крізь дах оранжереї, але однаково не відвоював свою кімнату. Гаррі згадував учорашній день, гірко шкодуючи, що не відкрив листа ще в коридорі. Дядько Вернон і тітка Петунія похмуро поглядали одне на одного.

Коли принесли пошту, дядько Вернон, що, здається, намагався бути ласкавим з Гаррі, звелів піти за нею Дадлі. Було чути, як, ідучи коридором, той ляскає по всьому своїм ціпком. І раптом він заревів: "Ще один лист! Містеру Г. Поттеру, Найменша спальня, Прівіт-драйв, 4".

Стамовано зойкнувши, дядько Вернон зірвався на ноги й побіг у коридор, Гаррі — слідом за ним. Дядько Вернон був змушений повалити Дадлі на підлогу, щоб відібрати листа, але йому довелося помучитись, бо Гаррі схопив дядька ззаду за шию. Після хвилинної безладної вовтузні, коли вже кожен добряче скуштував ціпка, дядько Вернон, тяжко відсапуючи, підвівся, стискаючи в руці листа для Гаррі.

— Ану в комірчину!.. Тобто до спальні, — прохрипів він Гаррі. — Дадлі, геть! Забирайся звідси!

Гаррі кружляв по своїй новій кімнаті. Хтось довідався, що він перебрався з комірчини і, здається, навіть знає, що він не отримав першого листа. Тож, напевне, буде ще одна спроба? Але цього разу Гаррі подбає, щоб вона була вдалою. Він має план.

О шостій ранку наступного дня пролунав дзвінок відремонтованого будильника. Гаррі притьмом зупинив його і тихенько вдягнувся. Тільки б не розбудити Дурслі. Не вмикаючи світла, він навшпиньки прокрався вниз.

Гаррі збирався дочекатися листоношу на розі Прівіт-драйв і забрати в нього листи для будинку номер 4. Серце гупало йому в грудях, коли він, скрадаючись, ішов темним коридором до вхідних дверей…

— А-А-А-А-А-АЙ!

Гаррі аж підскочив: він наступив на щось м'яке й велике, що лежало на килимку перед дверима, — щось живе!

Спалахнуло світло, й Гаррі нажахано побачив, що те велике й м'яке виявилося дядьковим обличчям. Дядько Вернон лежав у спальному мішку біля дверей із явним наміром не дати Гаррі зробити саме те, що той задумав. Майже півгодини він шпетив Гаррі, а тоді звелів йому заварити чашечку чаю. Гаррі знічено почовгав до кухні, а коли повернувся, пошта вже прибула й опинилася просто в руках дядька Вернона. Гаррі побачив аж три листи, підписані зеленим чорнилом.

— Я хочу… — почав був він, але дядько Вернон прямо на його очах подер листи на дрібнесенькі шматочки.

Того дня дядько Вернон не пішов на роботу. Лишився вдома й наглухо забив цвяхами вічко для пошти.

— Розумієш, — пояснював він тітці Петунії, тримаючи цвяхи зубами, — якщо вони не зможуть укинути їх сюди, то просто відмовляться від своїх спроб.

— Щось я не певна, Верноне.

— Ох, у цих людей у голові щось химерне, вони, Петуніє, не такі, як ми, — скрушно зітхнув дядько Вернон і вдарив по цвяху тістечком, яке йому щойно принесла тітка.

У п'ятницю Гаррі прийшло не менше десятка листів. Через те, що їх годі було пропхати у вічко для пошти, деякі з них просунули під дверима, застромили у шпарки між дверима й одвірком і навіть укинули крізь віконечко в туалеті.

Дядько Вернон знову лишився вдома. Поспалювавши всі листи, він узяв молоток, цвяхи й позабивав дошками усі щілини навколо дверей, — тепер ніхто не міг би вийти на вулицю. Працюючи, він щось собі мугикав, здригаючись від найменшого шереху.

У суботу все пішло шкереберть. До будинку потрапили два десятки листів для Гаррі, заховані всередині кожного з двох десятків яєць, що їх через вікно до вітальні передав тітці Петунії вкрай розгублений молочар. Поки дядько Вернон розлючено дзвонив на пошту і в молочарню, намагаючись знайти кого-небудь, кому можна поскаржитися, тітка Петунія покришила листи кухонним міксером.

— Кому це так припекло поспілкуватися з тобою? — вражено подивився на Гаррі Дадлі.

У неділю вранці дядько Вернон сів снідати і, попри втомлений, ба навіть хворобливий, вигляд, видавався щасливим.

— У неділю немає пошти, — радісно нагадав він родині, намащуючи джем просто на газету, — не буде тих клятих писульок!

Тієї миті щось шугнуло в комині й гахнулося йому на потилицю. Ще мить — і з каміна вилетіли, мов кулі, тридцять, а то й сорок листів. Дурслі злякано зіщулились, а Гаррі підскочив, і спробував упіймати бодай одного листа.

— Геть! ГЕТЬ!

Дядько Вернон ухопив Гаррі за поперек і жбурнув його в коридор. Коли, прикриваючи руками обличчя, з кухні повибігали тітка Петунія й Дадлі, дядько з грюкотом зачинив за собою двері. Було чути, як до кімнати й далі залітають листи, відскакуючи від стін та підлоги.

— З мене досить! — простогнав дядько Вернон, намагаючись говорити спокійно і водночас вириваючи з вусів цілі жмутки волосся. — За п'ять хвилин щоб усі знову були тут, готові до від'їзду, їдемо звідси! Візьміть лише якийсь одяг. Жодних заперечень!

З наполовину вискубаними вусами він був такий страшний, що ніхто й рота не роззявив. Через десять хвилин вони висадили забиті дошками двері, сіли в машину й помчали в бік автостради. Дадлі шморгав носом на задньому сидінні: батько луснув його по голові, бо той їх затримав, пробуючи запхати до спортивної сумки телевізор, відеомагнітофон і комп'ютер.

Дурслі їхали. Їхали та їхали. Навіть тітка Петунія боялася запитати, куди ж вони їдуть. Вряди-годи дядько Вернон круто розвертався і їхав у зворотному напрямі.

— Збити їх зі сліду… збити їх зі сліду, — бурмотів він щоразу.

Цілісінький день вони навіть не зупинялися, Щоб чогось поїсти чи випити. Коли запали сутінки, Дадлі вже безперестанку скиглив. Ще ніколи він не мав такого кепського дня. Він був голодний, пропустив п'ять телевізійних передач, які збирався подивитись, і досі ще не вбив жодного інопланетянина на своєму комп'ютері.

Нарешті дядько Вернон зупинився біля понурого готелю на околиці великого міста. Дадлі й Гаррі дістали