Читати книгу - "Король стрільців"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На третім чи четвертім перестанку за Львовом увійшов до нашого ваґону новий гість. Якийсь підстаркуватий бойко. В гребінній сорочці, попущеній зверха по штанах, в сердачині, на ногах постоли, в руках ґудзувата палка і малий клуночок. Він зняв солом’яного бриля, почухав кострубату голову та став розглядатися по ваґоні.
Паяц стрепенувся. Очі в нього засвітилися, мов у гончої собаки, що звітрила дичину.
— А, дай нам Боже, вуйку!.. Що скажете?
Бойко показав білі, як ріпа, здорові зуби.
— Гі-гі!.. Та не знаю, ци то тутки, ци не тутки…
— Тутки, тутки.
— …Бо то, чуєте, хтівім-си був трошка покурити, а той кондухтир кае: йдіть, кае, до іншої кляси, бо та, кае, для «нєпальонцих»… То не знаю, ци-м добре трафив?..
— В сам раз, в сам раз! Сідайте, будь ласка, осьде на лавочці і куріть на здоровля.
— Красно панови дзінькую…
Бойко обережно сів на краю лавки, встромив палку та клунок поміж коліна, з одної кишені добув люльку, з другої цибушок, а з-за пазухи платочок з махоркою. Паяц моргнув на своїх братчиків: вони, нібито отягаючись, поставали і обернулися до вікна. Сам послинив добре пальці і взявся за свої карти.
— Ану люди, хто грає, той щастя має! Американська трамбулянка для Гриця, Іванка. Ось так: раз і два! Лялечка виграє, а біла програє! За лялечку я плачу, за дві білі не трачу. За п’ять — десять, за десять — двацять, за доляр — два! Раз, і більше не мішаю. Ну, хто завважав?..
Паяц з-під лоба зиркнув на бойка… Та цей зразу не звертав найменшої уваги ні на «лялечку», ні на балаканину Паяца. Задивився у відчинене вікно, крізь яке повівав свіжий вітрець, і любенько пикав собі люльку. Паяц наново помішав карти і почав тої самої. Молов язиком, як навіжений. Чіпав на купу слова польські, московські і чорт знає які, а все те якось виходило йому до складу і прикладу. Нараз закашлявся. Оба братчики, мов на команду, обернулися до нього. Середущий, рябий та віспуватий, надув долішню губу та глумливо всміхнувся.
— Пане, сховайтеся з тією штукою! Таж то стара, як світ. Я вже здалека бачу цю вашу лялечку!..
І, ніби знехотя, тицьнув парасолькою крайну карту… Вгадав! Ця якраз була «лялечка».
— Е, це неважне. Покладіть гроші, а тоді вгадуйте!
Рябопикий джентльмен бундючно добув калитку і жбурнув Паяцові золотого. Та цей отряс його з колін на долівку.
— Пане! За золотого я не граю. За золотого купіть собі сірої масти на живіт. П’ятка на верх, ось що!
Рябопикий поклав п’ять золотих і обернув карту. Ясно, що й цим разом він мусів потрапити на «лялечку». Паяц трохи скривився, але не сказав ні словечка. Добув з кишені п’ятку і заплатив середущому братові.
Наш бойко, що вже пару хвиль з цікавістю приглядався цій комедії, аж ахнув з превеликого дива.
— Ади, ади!.. Файна якась забавка!..
Найстарший брат в «Родині» з широким шрамом на чолі та з течкою на акти під пахвою байдуже махнув рукою.
— Так… Це не є жадна штука, усе ясне, як шварц… Може ви, ґаздо, поставите раз на «лялечку?»
Бойко подрапався за вухом.
— А!.. Де мені, старому, вже до того…
— Пробуйте! Хто грає, той щастє має! — приспівував Паяц.
— Та коли, чуєте, я й пінязів при собі не маю.
— Ох!.. Нема гіршої нендзи, як хтось не має пінєндзи… Та всьо-равно. Пробуйте без грошей…
— Як каете?..
— Так, як чуєте: вгадайте, котра з цих карт лялечка, то заплачу вам п’ять золотих.
— Ніби задурно?
— Задурно.
— Е, чуєте, то знов вам буде кривда…
Рябопикий сіпнув старого за рукав:
— Тихо, ша! Не жалуйте такого. Най платить!
Бойко, трохи закрадаючись, простягнув мозолисту руку.
— Та воно, як той кае, нема що дуже гадати… Здається та во, середуща?..
І справді! Середуща карта це була «лялечка». Паяц мовчки добув другу п’ятку і встромив старому в жменю. Цей пообертав її в пальцях на всі боки і недовірливо глипнув на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король стрільців», після закриття браузера.