Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Здавалося, весь замок охоплений полум'ям. Одначе, підійшовши ближче, Жак пересвідчився, що горить тільки вежа, відокремлена від хоромів сеньйора гарною мармуровою галереєю.
До того ж селяни знесли у двір всілякі гербові папери, що зберігалися в управителя, і розпалили вогнище.
Хоч селянам було й не до розмов, Жак таки дізнався, що граф Декоро поїхав у Париж. Його відсутністю і вирішили скористатися, щоб знищити ненависні земельні записи. Разом з ними буде знищено право сеньйора на землю, несправедливо відняту у селян графом і його предками.
— Ох і гарно ж палахкотить! Тут і моя пайка є! — не без гордості сказав літній селянин. Він стояв, засунувши руки в кишені, й милувався полум'ям, яке кидало відблиски на його обличчя.
— Де там нам з графом тягатися! — висловила побоювання молода жінка з немовлям на руках. Дитина, зачарована, дивилася на полум'я і простягала до нього руки. — Однаково, згорять ці папери, граф напише нові…
— Е, ні, — заперечив літній селянин. — Минуло їхнє літечко! Не буде граф з нами тяжбу затівати та братися за старе. Тепер селянин не той, що був колись. Отож вельможні пани й бояться нашого брата селянина… І в Парижі остерігаються, коли б сам король за нас не заступився…
Один з графських лакеїв, сторожко озираючись, заходився витягати з вогню важкеньку паку паперів. Від Жака не приховалось, як злодійкувато озирався лакей. Напевно, то були саме ті папери, які й хотіли знищити селяни.
— Агов! Стій! Що це ти задумав рятувати? Чого лукавиш?
І Жак щосили пожбурив паку знов у вогонь. Папери враз спалахнули. Лакей хотів утекти, та селяни накинулися на нього з вигуками:
— Графський лизоблюд!
— Графський потурач!
— Може, в тих паперах вся наша недоля селянська захована!
Спіймавши кілька добрячих штурханів, лакей таки примудрився вислизнути з натовпу і зникнути за палаючим будинком.
— Звідкіля це ти такий узявся? Ти, либонь, не з наших! Молодець! — сказав літній селянин, підходячи до Жака.
Захожого оточили кілька чоловік, співчутливо розпитуючи, де він живе, куди йде. А довідавшись, що він з Таверні, поцікавилися, чи не збираються і в їхньому селі заявити сеньйору про свої права. Адже зараз саме час!
Хоч мешканці Муаньо й сподівалися на втручання і заступництво короля, вони з острахом чекали, що — коли там ще з'ясують — може наскочити поліцейська сторожа. Але поки вона не з'явилася, старші селяни почали умовляти молодих. Нехай, мовляв, згорить вежа — ця графська «канцелярія», що, мов кістка, стала поперек горла селянам, але на володіння графові, на його майно зазирати не варто. І тому слід перепинити дорогу вогню, щоб він не перекинувся через галерею на замок.
До голосу «обережних» прислухалися «нерозсудливі». З'явилися бочки з водою, багри… Графська челядь, зібравшись в саду, що оточував замок, зі страхом дивилася на все, що відбувалося, але вогонь гасити не сміла, тепер кинулася на підмогу добровільним пожежникам.
Про Жака враз забули. А втім, він і сам розумів, що треба йти в ліс. Адже сторожа може наскочити першої-ліпшої миті, і чужинець з торбиною за спиною видасться підозрілим. А Жак зараз не має права ризикувати собою: на грудях у нього бабусин наказ. І не менш важливий той, якого він дістав на словах від отця Поля. Та серце його лишалося з тими, хто наважився на сутичку з Декоро.
Від односельців Жак багато чув про те, що по всій Франції бунтують селяни: там підпалили панський замок, там закидали камінням збирача податків, а там самочинно забрали частину землі. З особливою жорстокістю знищували селяни пергаменти, в яких записані права феодалів на землю.
Звичайно бунтарів приборкували зброєю, а заводіїв садили в тюрми, і сліду їхнього потім не можна було дошукатися… Та останнім часом, казав отець Поль, надто голосним стало ремствування селян, надто частими стали селянські бунти — не так легко їх тепер угамувати. І розправи за бунт стали не такими жорстокими.
«Ось і в Таверні у нас не краще, — думав Жак. — Ніхто не наїдається вволю, землі мало, вона не родить. уже напевно, наш сеньйор не поступиться жорстокістю і самодурством цьому самому Декоро, а от не наважимося ми на нього здійняти руку!»
Розмірковуючи так, Жак вибрав зручне містечко й умостився під могутнім дубом з густою кроною. Та заснув нескоро, дарма що натомився. У голові крутилися думки, переганяючи одна одну. З бабусиним наказом просто — все написано. А як бути з дорученням отця Поля? Так чи інакше, але Жак мусить знайти сліди Фірмена… Дізнатися про долю людини, яка стала рідною й близькою, якою Жак пишався, хоча ніколи й не бачив її… Згадав Жак прощання з рідними. Маленька сестричка Клементіна прохала: «Привези з Парижа цукру!», а братик Діді лише сказав: «Хліба! Багато хліба!» І в очах у нього світився голодний блиск. Жак добре його знав. Адже малечу не нагодуєш виноградом та морквою. Вони завжди просять хліба! А де візьмеш хліба на всіх?.. Жак ліг на другий бік, вмостився зручніше. Син сусіди, Жюль, його одноліток, порадив йому, прощаючись: «Дивись, Жак, не одружуйся з парижанкою. Всі вони легковажні й хитрющі — не зоглядишся, як обкрутять. — А потім додав, червоніючи: — Та зате… гарні!» Почервонів і Жак, зніяковів і відповів грубувато: «Одружуватися не збираюсь! От іще!» Йому пригадалася зараз і ця розмова, про яку він тоді відразу ж забув. І крізь усі роздуми та спогади настирливо пробивалася думка: «Чи переможуть селяни графа Декоро, чи він знову візьме над ними гору? Чим усе це може закінчитися?» Сон все не йшов. Лише коли на небі замерехтіла вузька смужка світанкової зоряниці, Жак поринув у глибокий важкий сон без сновидінь.
Розділ п'ятий
НОВИЙ ТОВАРИШ
У Париж Жак їхав не сам. У дорозі він несподівано знайшов товариша.
Знайомство відбулося в диліжансі.
Жакові диліжанс здався нечуваною розкішшю. Легко
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя», після закриття браузера.