Читати книгу - "Бріда"

«Це вже схоже на Традицію Сонця; я знову маю навчати сама себе», — подумала Бріда, спускаючись сходами. І тільки тоді, коли вона сіла в автобус, то пригадала, що Вікка щось сказала їй про її Дар. Але про це вона поговорить із нею під час наступної зустрічі.

Протягом тижня Бріда щодня присвячувала по півгодини розкладанню карт на столі у вітальні. Вона взяла собі за звичай лягати о десятій вечора і ставити будильник на першу годину ночі. О першій вона прокидалася, швидко готувала собі каву й сідала роздивлятися карти, намагаючись зрозуміти їхню потаємну мову.

Першої ночі вона була дуже збуджена. Була переконана, що Вікка передала їй якийсь ритуальний секрет і намагалася розкладати карти достоту так, як розкладала їх та — упевнена, що приховані послання зрештою їй відкриються. Та минуло півгодини, але, крім кількох невеличких видінь, які вона приписала своїй уяві, нічого особливого не відбулося.

Наступної ночі Бріда повторила те саме. Вікка сказала, карти розкажуть їй свою історію — а якщо вірити науці, яку вона здобула на курсах, що їх відвідувала, то була історія дуже давня, вона почалася не менш як три тисячі років тому, коли люди були ще дуже близькі до своєї первісної мудрості.

«їхні малюнки здаються такими простими», — думала вона. Жінка, що розкриває пащу левові, віз, запряжений двома таємничими тваринами, чоловік за столом, заваленим усілякими речами. Вона дійшла висновку, що ця колода карт була книгою — книгою, в якій Божественна Мудрість занотувала головні мутації людини в її подорожі через життя. Але її автор, знаючи, що людству набагато легше запам’ятовується порок, аніж доброчесність, зробив так, щоб священна книга передавалася від покоління до покоління у вигляді гри. Колода карт — це винахід богів.

«Неможливо, щоб усе було так просто», — думала Бріда щоразу, коли розкладала карти. Вона знала складні методи, досконало опрацьовані системи, й ці безладно розкладені карти стали скаламучувати їй розум. На шосту ніч вона роздратовано змела їх зі столу. На якусь мить подумала, що зробила так під впливом якогось магічного натхнення, але його результати були нульовими; лише туманні інтуїції, що їх вона не могла визначити і вважала плодами уяви.

Водночас думка про Іншу Частину не виходила їй з голови ні на хвилину. Спочатку їй здавалося, вона повертається у свою юність, до мрій про чарівного принца, який мандрує через гори й долини, шукаючи дівчину, чию ногу він зможе взути в кришталевий черевичок, або занурену в сон принцесу, яку він розбудить поцілунком. «У казках про фей завжди говориться про Іншу Частину», — напівжартома казала вона собі. Казки були її першим зануренням у світ магії, в який їй так тепер хотілося проникнути, і вона не раз запитувала себе, чому люди з віком відходять від цього світу, навіть знаючи, скільки щастя й радості принесло в їхнє життя дитинство.

«Можливо, тому, що радість їм не до вподоби». Вона визнала цю думку напівабсурдною, проте занесла її до щоденника як одну зі своїх творчих знахідок.

Цілий тиждень просушивши собі голову над уявленням про Іншу Частину, Бріда відчула, як її дедалі більше опановує жахлива думка про те, що вона може обрати собі в супутники життя не того чоловіка. На восьму ніч, після того як вона знову прокинулася о першій годині й довго дивилася на карти таро, знову без найменшого результату, вона вирішила запросити свого коханого завтра на вечерю.

Вона обрала ресторан, який був би не дуже дорогим, бо її обранець завжди наполягав на тому, щоб самому оплатити рахунок, хоч його платня асистента на кафедрі фізики в університеті була набагато меншою, аніж її платня секретарки. Було ще літо, й вони сиділи за одним зі столів, які ресторан виставляв на тротуарі, над самим берегом річки.

— Хотів би я знати, коли твої духи знову дозволять мені спати з тобою, — сказав напівжартома Лоренс.

Бріда подивилася на нього з ніжністю. Вона попросила його, щоб два тижні він не приходив до неї додому, й він погодився, висловивши лише легкий протест, достатній для того, щоб вона зрозуміла, як дуже він кохає її. Адже й він, по-своєму, намагався розгадати таємниці Всесвіту, і якби одного дня попросив її зробити перерву в їхніх інтимних стосунках, їй би довелося погодитись.

Вони вечеряли неквапно й багато не розмовляючи, дивлячись на човни, які сновигали річкою, та на людей, що прогулювалися по набережній. Пляшка з білим вином досить швидко спорожніла, й вони замовили ще одну. Через півгодини їхні стільці вже стояли впритул, й, обнявшись, вони милувалися літнім зоряним небом.

— Подивись на це небо, — сказав Лоренс, пестливо погладивши їй волосся. — Ми споглядаємо небо, яким воно було багато тисяч років тому.

Він уже казав це в той день, коли вони познайомилися. Але Бріда не захотіла уривати його — адже в такий спосіб він намагався прилучити її до свого світу.

— Багато з цих зірок уже давно погасли, а проте їхнє світло досі летить крізь Усесвіт. Інші зірки давно вже народилися, а проте їхнє світло досі до нас не дійшло.

— Отже, ніхто не знає, яким є справжнє небо?

Вона також ставила йому це запитання в їхню першу ніч. Але приємні хвилини можна й повторити.

— Ні, ми цього не знаємо. Ми вивчаємо те, що бачимо, а не завжди те, що ми бачимо, є в природі.

— Я хочу запитати в тебе одну річ. З якої матерії ми утворені? Звідки беруться атоми, з яких складається наше тіло?

Лоренс відповів їй, дивлячись на стародавнє небо:

— Вони були