Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

самим королем. За Самовидцем виходить, що Хмельницький, виступивши проти польської шляхти, керувався лише мотивами особистої кривди. Звичайно, цей фактор відіграв свою роль, проте автор не побачив, як гетьман особисті інтереси поєднував із загальним настроєм усього народу, хоч він і твердить, що навколо гетьмана «почалися купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто ніґди козацтва не знал» 5.

Однією з причин перемог Хмельницького над шляхетською Польщею Самовидець вважає союз гетьмана з кримським ханом. За це він дорікає не тільки Хмельницькому, що той «звлаща з таким поганином и ворогом віри християнской збратавшися» 6,

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 71 — 74.

2 Літопис Самовидця, стор. 47, 56.

3 Микола Петровський, Нариси історії України.... стор. 96 — 98.

4 Літопис Самовидця, стор. 47.

5 Там же, стор. 51 — 52.

6 Там же, стор. 59.

а й усім 29 іншим гетьманам, які брали в спільники мусульман. Він за будь-якої нагоди не забуває підкреслити, як дорого платять українські гетьмани за такий союз, віддаючи на винищення ордам десятки населених пунктів України.

Після розгрому польсько-шляхетського війська під Пилявцями Хмельницький мав перед собою відкриту дорогу і дійшов до Львова. Татарські орди несли горе всій Західній Україні, зокрема Поділлю, Волині. «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была» 1.

Переговори в Переяславі з королівським урядом 1649 р., за Самовидцем, закінчилися тим, що Хмельницький одержав «привілей» на «вольності», атрибути гетьманської влади і пообіцяв не робити жодних ворожих кроків проти Польщі. На думку Самовидця, блискучі військові перемоги і особливо похвали чужоземних послів спричинилися до того, що в Хмельницького запаморочилась голова і появилась зарозумілість, а це нібито вплинуло на дальший хід його політики в бік ще більш непримиренного ставлення до королівського уряду, бо гетьман, «слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм не чинил» 2. Насправді ж непримиренну політику до польської шляхти зайняли широкі народні маси, що було головною причиною небаченого розмаху боротьби, і Хмельницький, добре розуміючи це, виражав їхню волю. Та й після смерті Хмельницького посполиті, козаки, вибираючи нового гетьмана, бажали «жебы тая слава была, же Хмелницкій гетманом» 3.

У літопису Самовидця глухо відбито справжні гасла Хмельницького: «жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати», і підкреслено, що після перемог козацьких військ «зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монахи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали» (1649 р.). Однак літописець не говорить про соціальні й широкі державні здобутки перших років національно-визвольної війни, радощі визволення рідної землі тощо. Малоймовірно, щоб усього цього не бачив очевидець подій. Можливо, він дивився на все це очима людини 70-х років.

Поряд з інформацією про тріумфальні перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом за перший рік боротьби Самовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита, і тут же заявляє, що лише завдяки м’якосердості Хмельницького польський король не потрапив до неволі. Насправді ж зрадницьку роль під Зборовом відіграв кримський хан, який був підкуплений королем і не бажав, щоб Ян Казімір потрапив до рук Хмельницького.

1 Літопис Самовидця, стор. 53 — 54.

2 Там же, стор. 56.

3 Там же, стор. 75. 30

Самовидець навіть похвалив за це гетьмана, бо Хмельницький не допустив, «жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую» 1. Отже, літописець зображує гетьмана й далі відданим польському королеві.

Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на користь бусурманам.

Нарешті, Самовидець ще раз повторює свою думку про небезпеку союзу Хмельницького з кримським ханом, коли 1651 р. козацькі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були розгромлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, Самовидець висловлюється так: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» 2.

Козацьке військо відступило під Білу Церкву, і Хмельницький «не звонтпил: дал добрій бой» польському і литовському військам, хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцерківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького 3.

Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, скажімо, Величка чи Граб’янку. Він коротко, без співчуття і похвал пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей войсковых было» 4.

Окремі дослідники літопису Самовидця вважають, що нібито навмисне перебільшення, применшення або замовчування автором певних історичних фактів свідчить про його прихильне ставлення до гетьмана, вони вважають, що з цією метою літописець довільно збільшує кількість полонених ворожої армії і, навпаки, зменшує втрати своїх військ, замовчує окремі поразки тощо 5. Навряд чи такі твердження можна беззастережно брати до уваги. Адже авторові літопису не завжди була доступна військова статистика і не завжди він міг одержати правдиву інформацію.

Отже, з самого літопису випливає, що виразно прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єктивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора, його настрою в 70-х роках XVII ст.

Як уже згадувалося, Самовидець за своєю холодно-об’єктивною, безпристрасною формою викладу приховує власне ставлення до видатних українських історичних діячів другої половини XVII ст.

Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом своїм сучасникам — Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкреслюючи їхню хоробрість 8.

1 Літопис Самовидця, стор. 58.

2 Там же, стор. 60.

3 Там же, стор. 62.

4 Там же, стор. 75.

5 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 96 — 98.