Читати книгу - "Навіщо. What For"

коли вийде останній,

а він ще йде…

Вже вручено всі ордени ,

а він ще йде.

Відіспалися по домівках ті, хто вийшов,

а він ще йде.

Відрізано в поранених, що надто довго чекали,

і руки, і ноги,

а він ще йде.

Оголошено перемир`я, знехтувано перемир`ям,

а він ще йде.

На алеях героїв ховають загиблих,

а він ще йде.

У комбата нові грандіозні плани

і вони не враховують того, хто ще йде,

а він ще йде.

І я знову чекаю до ранку.

7 вересня 2014 року

Yes, he came out of hell and remained intact.

Seven times near Death, and Death passed him by.

He has his arms and his legs and even some inspiration

To smile at those to whom he came out, no matter what.

He went on and on and he came, and emptiness came.

Huge and black as a well or an abyss.

In it, the maimed body of his most intimate friend,

Still not found, not brought to his family.

In his dreams, escaping the Ilovaysk cauldron again,

And every night his sworn brothers cannot hear

That they should not climb the fire engine

As it is in the sights of a tank, and the shot will be fired in a moment.

He cries out to them very loudly, and they are still laughing

And they don't hear, no they don't...

You can pour horilka into this emptiness,

A whole lot of horilka, and it's worse in the morning.

You can look away from all the peers in the city

Who laugh and sing and go to clubs and bars...

But how this blond guy resembles the one

Whose elbow was the only piece found and buried...

...This war won't end. This war will last for long.

We are mostly at war with ourselves.

In order to answer ourselves what the country does need:

Dying for her? Getting killed for her?

Electing the battalion commander to the parliament?..

...Everything that does not kill us strengthens us,

The strength to wait for long, until children are grown-up

And ask: What for our Father or Grandfather was killed?...

...Those who came out of hell will find how to answer.

24 September 2014

Так, він вийшов із пекла. І залишився цілим.

Сім разів біля смерті, а вона оминула.

Є і руки, і ноги, навіть трішки натхнення,

Щоб таки посміхатись тим, до кого виходив.

Йшов, і йшов, і прийшов, і прийшла порожнеча.

Величезна і чорна, як колодязь чи прірва.

В ній знівечене тіло найріднішого друга,

Ще не знайдене досі, не привезене рідним.

А у снах знову вихід із котла в Іловайську,

І щоночі не можуть побратими почути,

Що не треба їм лізти на пожежну машину,

Бо в прицілі у танка, і за мить буде постріл,

Він кричить, дуже гучно, а вони всі сміються

І не чують, не чують…

Можна в цю порожнечу виливати горілку,

Звісно, дуже багато, і на ранок ще гірше.

Можна очі відвести від ровесників в місті,

Що сміються, співають, ходять в клуби та бари,

Та цей хлопець білявий як же схожий на того,

Від якого знайшли і ховали лиш лікоть…

…Ця війна не скінчиться. Ця війна буде довго.

Ми воюємо більше із самими собою,

Щоб собі відповісти, що ж потрібно країні –

Щоб за неї померти? Щоб за неї убити?

Щоб обрати комбата до Верховної ради?..

…Все, що нас не вбиває, то нарощує силу,

Силу довго чекати, доки виростуть діти

І спитають, навіщо вбито батька чи діда?..

…Ті, хто вийшов із пекла, знайдуть, як відповісти.

24 вересня 2014 року

Зорану землю засіяли рясно кулі

Чи то пройшли крізь тіло, чи – оминули,

Таке металеве, добірне насіння зброї,

Мабуть, із кров`ю таки проростає швидше,

Глибоко встромлені зерна мороз не знищить,

З них навесні проб`ються стрункі дротини

Та набубнявіють пуп`янки гострих квітів,

Далі запилиться порохом дивне поле

І кулемети зав'яжуться, і гранати,

Лише сапати треба їх обережно –

Надто земля чутлива — тому родюча.

Кращий букет не вигадати коханій,

Тільки зрізати важко залізні стебла,

Буде врожай стояти такий блискучий,

Сповнений кулями