read-books.club » Сучасна проза » Замогильні записки 📚 - Українською

Читати книгу - "Замогильні записки"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Замогильні записки" автора Франсуа Рене де Шатобріан. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 226
Перейти на сторінку:
підмостками, а всі на них дивляться. Я сприйняв їх за ляльководів, які розмовляють перед хатиною матусі Жигонь, поки збирається публіка: я здивувався лише, що вони так голосно обговорюють свої справи і що в залі так тихо. Здивування моє зросло, коли на сцені з’явилися інші персонажі, почали здіймати руки догори, стогнати і нарешті всі, як за командою, заголосили. Завіса впала, а я так нічого і не зрозумів. У антракті брат спустився у фойє. Я залишився в ложі серед чужих людей, потерпаючи від власної нерішучості; дорого б я дав, аби знов опинитися в колежі. Таке було моє перше враження від мистецтва Софокла і Мольєра.

Третій рік мого перебування в колежі ознаменувався заміжжям двох моїх старших сестер: Марі Анна вийшла за графа де Маріньї, а Бенінь – за графа де Кебріака. Вони переселилися до своїх чоловіків у Фужер: призвістка близької розлуки, що чекала на всіх членів нашої родини. Мої сестри вінчалися в Комбурзькій каплиці одного й того самого дня і години перед одним і тим самим вівтарем. Вони плакали, матуся теж плакала; мене здивувала ця скорбота: сьогодні я її розумію. Будучи при хрещенні чи одруженні, я ніколи не можу стримати гіркої посмішки і не відчути стиснення в грудях. Найбільше нещастя після нашої власної появи на світ – це дати життя іншій людській істоті.

Цього ж року зміни сталися не лише в моїй родині, а й у моїй душі. До рук мені випадково потрапили дві абсолютно різні книги: повний Горацій і «Брехливі сповіді». Переворот, зроблений у моїх думках двома цими книгами, важко уявити: навколо мене виріс дивний світ. З одного боку, я провидів таємниці, незбагненні для моїх літ, існування, відмінне від мого, радощі, не схожі на дитячі забави, загадкову чарівність, яка відзначає представниць тієї статі, що раніше вичерпувалась для мене матір’ю і сестрами; з другого боку, примари, подзенькуючи кайданами і вивергаючи полум’я, погрожували мені вічними муками за один-єдиний прихований гріх. Я втратив сон; уночі мені здавалося, ніби крізь завіски до мене тягнуться то білі, то чорні руки: я утовкмачив собі в голову, що темні руки прокляті Господом, і ця думка посилила мій страх перед тінями пекла. Марно шукав я на небесах і на землі розгадку цієї подвійної таємниці. Страждаючи тілом і духом, я боровся з бурями передчасної пристрасті і жахами марновірств зброєю моєї невинності.

Ось тоді мене й обпалили іскорки того вогню, разом з яким передається життя. Я аналізував четверту книгу «Енеїди» і читав «Телемака»: несподівано я відкрив у Дідоні та Євхаріс красу, що зачарувала мене; я пізнав гармонію цих чудових віршів і цієї стародавньої прози. Якось я почав перекладати з листа «Aeneadum genitrix, hominum divûmque voluptas» [7] Лукреція з такою жвавістю, що пан Его відібрав у мене поему й наказав повернутися до вивчення грецьких коренів. Я украв томик Тібулла; коли я дійшов до Quam juvat immites ventos audire cubantem [8], мені здалося, що в цих сповнених меланхолійної сластолюбності рядках розкриті глибини моєї власної душі. Я не розлучався з томами Массійона, де були проповіді про грішницю і про блудного сина. Мені дозволяли їх перегортати, бо нікому й на думку не спало, що саме я в них вишукував. Я крав недогарки свічок у каплиці, щоб читати вночі ці спокусливі описи душевного сум’яття. Я засинав, бурмочучи недоладні фрази, в які намагався вкласти ніжність, гармонію і витонченість письменника, який найкраще відтворив у прозі благозвучність расінівського вірша.

Якщо згодом мені вдалося досить правдиво зобразити муку серця, що крається любов’ю і каяттям, то лише завдяки випадку, який разом віддав мене у владу двох ворогуючих сил. Спустошення, які зробила в моїй уяві одна книга, врівноважив страх, якого завдала мені інша, а страх притлумили спокусливі думки, породжені відвертими картинами.

4
Випадок із сорокою. – Треті канікули в Комбурзі. – Знахар. – Повернення до колежу
Дьєпп, кінець жовтня 1812 року

Про нещастя кажуть: біда ніколи сама не приходить; те саме можна сказати і про пристрасті: вони приходять разом, як музи або фурії. Разом зі схильністю, яка починала мене мучити, в мені народилася честь – захоплення душі, що береже серце від зіпсуття серед загальної розбещеності, свого роду воскрешальне начало, що супроводить начало спопеляюче, як невичерпне джерело чудес, яких любов вимагає від юності, і жертв, до яких вона зобов’язує.

За гарної погоди вихованці колежу робили щочетверга і щонеділі довгі прогулянки. Ми часто піднімалися на вершину гори Мон-Доль, де лежать галло-римські руїни: з висоти цього самотнього пагорба перед очима відкривається море і болота, де вночі пурхають блукальні вогні, чиє чаклунське світло горить сьогодні в наших лампах. Іншим кінцевим пунктом прогулянок були луки, що оточували семінарію едистів – конгрегації, заснованої Едом, братом історика Мезере.

Одного травневого дня абат Его, черговий класний наставник, повів нас у цю семінарію: нам дозволялося пустувати скільки-завгодно, але суворо-пресуворо заборонялося лазити по деревах. Залишивши нас на зарослій травою дорозі, викладач пішов, щоб заглибитися в читання требника.

Дорогу облямовували в’язи; на верхівці найвищого з них поблискувало сороче гніздо: ми захоплено витріщаємося на птаха, що сидить на яйцях, і вмираємо від бажання спіймати цю прекрасну здобич. Але хто спробує щастя? Заборона така сувора, викладач так близько, дерево таке високе! Всі з надією дивляться на мене; я лажу по деревах, як кішка. Я не можу зважитися, але врешті-решт гору бере марнославство: я скидаю курточку, обхоплюю в’яз і починаю видиратися нагору. Стовбур рівний, без сучків, ближче до середини він розгалужується надвоє; гніздо розташоване на одному з верховіть.

Товариші мої, з’юрмившись під деревом, захоплено стежать за моїми зусиллями, поглядаючи то на мене, то в той бік, звідки може прийти наставник, пританцьовуючи від радості в надії запопасти яйця, вмираючи від страху і чекаючи на покарання. Я добираюся до гнізда; сорока летить геть; я хапаю яйця, ховаю їх за пазуху і спускаюся вниз. На лихо, зісковзнувши між двома зрослими стовбурами, я потрапляю просто в розсоху. Позаяк дерево без сучків, у мене ані праворуч, ані ліворуч немає опертя, щоб підвестися й вибратися із розсохи; застрягши, я повисаю на висоті п’ятдесяти

1 ... 8 9 10 ... 226
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замогильні записки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замогильні записки"