Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Захоплення собакою, однак, не зменшило інтересу Джека до старого приятеля – Діка Сенда. Як і раніше, юнак проводив зі своїм маленьким другом весь вільний від вахти час. Місіс Уелдон, зрозуміло, була дуже задоволена цією дружбою.

Одного разу – це було 6-ого лютого – вона розмовляла з капітаном Халлом про Діка Сенда. Капітан від щирого серця хвалив молодого матроса.

– Запевняю вас, – говорив він до місіс Уелдон, – цей хлопчина стане чудовим моряком. В нього дійсно вроджений інстинкт моряка. Я вражений з якою швидкістю він засвоює інформацію з нашої справи, хоч і не має теоретичної підготовки, а як багато він вивчив за короткий час!

– Варто додати, – сказала місіс Уелдон, – що він чесний і добрий, серйозний не по роках та дуже старанний. За всі роки, що ми його знаємо, він не разу нас не розчарував.

– Що й казати! – підхопив капітан Халл. – Він добрий хлопець! Недарма всі так обожнюють його.

– Коли ми повернемося до Сан-Франциско, – продовжувала місіс Уелдон, – чоловік віддасть його до морської академії, щоб потім він мав змогу отримати диплом капітана.

– Містер Уелден вчинить дуже шляхетно, – зауважив капітан Халл. – Я впевнений, що Дік Сенд коли-небудь стане гордістю американського флоту.

– Бідолашна сирітка, в нього було важке дитинство. Йому було важко, – промовила місіс Уелдон.

– Дійсно, але це не дарма. Дік зрозумів, що лише важка праця допоможе йому вибитися в люди і зараз він на правильному шляху.

– Так, він стане людиною сумління.

– Погляньте на нього, місіс Уелдон, – продовжував капітан Халл. – Він зараз несе вахту біля штурвалу і не спускає очей з бізань-щогли. Він – зосереджений та уважний, саме тому судно не рискає, а дотримується курсу. Хлопчик вже зараз має навички бувалого кермового. Хороший початок для моряка! Знаєте, місіс Уелдон, ремесло моряка необхідно вивчати з дитинства. Хто не почав служити юнгою, той ніколи не стане справжнім моряком, принаймні на торговому судні. В дитинстві з усього отримаєш вигоду і поступово твої дії стають не лише свідомими, а й інстинктивними. В результаті моряк звикає приймати рішення так само швидко, як і маневрувати вітрилами.

– Однак, капітане, існує не мало вправних моряків і в військовому флоті, – зауважила місіс Уелдон.

– Так, звичайно. Проте, наскільки я знаю, майже усі найкращі моряки починали службу з дитинства. Достатньо згадати Нельсона[19] та багато інших, які починали юнгою.

В цю хвилину з каюту вийшов кузен Бенедикт. За звичкою занурений у свої думки, він блукав розсіяним поглядом по палубі, заглядаючи в усі шпарини, нишпорив під кліткою з курками, проводив пальцем по швах та обшивці борту – там, де вона була намащена смолою.

– Як ви себе почуваєте, кузене Бенедикт? – запитала місіс Уелдон.

– Дякую, добре, кузино. Як завжди… Однак, мені кортить якнайшвидше повернутися на сушу.

– Що ви шукаєте там під лавою, містере Бенедикт? – запитав капітан Халл.

– Комах, пане, комах! – спересердя відповів кузен Бенедикт. – Що ще я по вашому можу шукати?

– Комах? На жаль, вам варто зачекати: у відкритому морі вам навряд чи вдасться поповнити свою колекцію.

– Чому ж, пане? Хіба не можна припустити, що на кораблі виявиться декілька екземплярів…

– Ні, кузене Бенедикт, ви нічого тут не знайдете. – перервала його місіс Уелдон. – Гнівайтесь не гнівайтесь на капітана Халла, але він утримає свій корабель настільки чистим, що усі ваші пошуки будуть марними.

Капітан Халл розсміявся.

– Місіс Уелдон перебільшує, – промовив він. – Однак, мені здається, що ви дійсно даремно витратите час, якщо шукатимете комах в каютах.

– Знаю, знаю! – роздратовано вигукнув кузен Бенедикт. – Я вже обнишпорив всі каюти зверху донизу…

– Однак, в трюмі, – продовжував капітан Халл, – ви, можливо, знайдете декілька тарганів. Звичайно, якщо вони вас зацікавлять.

– Звичайно, зацікавлять! Як мене можуть не зацікавити ці нічні прямокрилі комахи, які накликали на себе прокляття Вергілія та Горація! – відказав кузен Бенедикт, гордо випроставшись. – Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі periplaneta orientalis та американського таргана, що мешкають…

– …що забруднюють… – сказав капітан Халл.

– …що царюють на борту! – гордовито поправив його кузен Бенедикт.

– Непогане царство!

– О! Одразу помітно, що ви не ентомолог, пане!

– В жодному випадку!

– Послухайте, кузене Бенедикт, – посміхаючись, промовила місіс Уелдон, – сподіваюся, ви не віддасте нас на поталу тарганам заради науки?

– Я бажаю лише одного, кузино! – палко відповів ентомолог. – Лише одного: прикрасити свою колекцію якимось рідкісним екземпляром.

– Отже, вас не задовільнили новозеландські знахідки?

– Навпаки, дуже задоволений, кузино. Мені пощастило спіймати там екземпляр жука-стафіліна, який до мене знаходили лише в Новій Каледонії, за декілька сотень миль від Нової Зеландії.

Цієї хвилини Дінго, який грав із Джеком, підбіг до кузена Бенедикта.

– Згинь, згинь! – закричав той, відштовхуючи собаку.

– О, містере Бенедикт, – вигукнув капітан Халл, – як можна любити тарганів й ненавидити собак?!

– Ще таких гарненьких собачок! – сказав маленький Джек, обійнявши обома рученятами голову Дінго.

– Так…можливо… – пробурмотів кузен Бенедикт. – Але ця потворна тварина обдурила мої надії.

– Як, кузен Бенедикт! – вигукнула місіс Уелдон. – Невже ви зібрались зарахувати Дінго до ряду двокрилих та перепончастокрилих?

– Ні, звичайно, – цілком серйозно відповів вчений. Але ж Дінго хоча і належить до австралійської породи собак, був підібраний на західноафриканському узбережжі!

– Цілком вірно, – підтвердила місіс Уелдон. – Том чув, як про це говорив капітан «Вальдека».

– Так це….я думав…я сподівався…що на цій тварині знайдуться будь які комахи властиві тільки західноафриканській фауні.

– О небо! – вигукнула місіс Уелдон.

– Я вважав, що, можливо, знайдеться якась особливо зла блоха ще невідомого, нового виду..

– Чуєш, Дінго? – сказав капітан Халл. Чуєш, пес? Ти не виконав своїх обов’язів!

– Я даремно вичісував йому шерсть, – з погано прихованою прикрістю продовжив ентомолог, – на ньому не виявилося жодної блохи!

– Як би вам пощастило знайти блох, сподіваюсь, ви б одразу знищили їх? – вигукнув капітан.

– Добродію, – стримано зауважив кузен Бенедикт, – ви повинні знати, що сер Джон Франклін[20]