Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

знаючи, що Ґледіс цього терпіти не може, заливала кімнатні рослини, залишала безлад і хаос скрізь, де тільки з'являлася. Вона відмовлялася бодай пучкою кинути, щоб допомогти зі справами. Товста й бундючна, Мауд день у день просиджувала за пазлами, запихаючись помадкою і слухаючи радіо на повній гучності. Друзі Ґледіс до будинку більше не приходили, а вона сама намагалася тікати звідти якомога частіше. А її повернення завжди супроводжувалося «покаранням»: то «випадково» розбилася коштовна прикраса, то улюблену сукню ненавмисно попалили праскою. Мауд навіть відлякала птахів, яких сестра полюбляла годувати, залишаючи в саду недоїдки для сусідського кота. Ґледіс не могла знехтувати волю батьків, а будь-які спроби порозумітися з сестрою або стикалися з холодним презирством, або взагалі легковажилися. Для Ґледіс Мауд була мов той терміт, непроханий паразит, який вдерся в її дім і перетворив її щастя та спокій на купу трухлявого пороху. А ще Мауд шаруділа. Точнісінько як терміт. Пухкі пальці шаруділи об стіл, руки об стілець, об край раковини. Шарудіння — то найгірше катування. Невпинне, пронизливе, воно переслідувало Ґледіс удень і вночі. Може, Макбет зарізав сон, але Мауд убивала спокій.[12] Того дня вона сиділа за обіднім столом і шаруділа, закінчуючи велетенський пазл.

Це був «Віз для сіна» Констебла[13] — велетенська репродукція з тисячі елементів, найбільша з тих, які вона будь-коли складала. Це мав бути її шедевр. Мауд розсілася, мов жаба, навпроти своїх пазлів, надлишок сідниць звисав обабіч стільця, який кректав під її вагою, і шаруділа.

Ґледіс тихенько причинила вхідні двері за собою і, всміхаючись, спустилася вниз по Коппер-стрит. Вітер гнав і закручував хрустке осіннє листя над стічною канавою. Її пальці намацали в кишені край маленького клаптика картону, вирізаний на верстаті, блакитний із крихітною цяткою білого.

Ентоні провів пальцем по краях цього пазла, тримаючи його пальцями, відтак поклав його на долоню, гадаючи, маленькою частиною чийого життя колись був цей крихітний шматок картону. А може, не такою й маленькою? Можливо, його втрата стала катастрофою, непропорційною до його розмірів, причиною пролитих сліз, спалахів образи, розбитих сердець. Вона була в Ентоні, річ, загублена стільки років тому. Для світу це просто сміття, не варте й цента, але Ентоні відчував його значення в чиємусь житті. Чужі загублені речі щодня мучили його нагадуванням про обіцянку, якої він колись не дотримався. Тереза попросила в нього одну-єдину обіцянку, а він підвів її. Після цього він почав збирати речі, які загубили інші люди. То був його єдиний шанс спокутувати свою провину. Його дуже непокоїло, що він так і не зміг знайти способу повертати речі їхнім власникам. Упродовж років Ентоні не полишав спроб — давав оголошення у місцевій пресі й інформаційних бюлетенях, навіть розвішував на стовпах, але на жодне з них не дістав відповіді. А тепер залишилось обмаль часу. Він сподівався, що зможе знайти когось, хто продовжить справу, когось молодого й досить кмітливого, щоб мати нові ідеї, когось, хто знайде спосіб повернути загублені речі на їхнє законне місце. Ентоні відвідав свого адвоката і зробив необхідні поправки в заповіті. Він відкинувся назад на кріслі й потягнувся, відчуваючи, як розпірки тиснуть йому в спину. Високо на полиці на нього блимнула коробка з-під печива, сяючи на передвечірньому сонці. Він так утомився! Ентоні відчував, що перебув свій час на цьому світі, але чи зробив достатньо? Можливо, уже час поговорити з Лорою, сказати їй, що невдовзі йде? Він поклав шматок пазла на стіл і взяв свій джин з лаймом. Так, треба розповісти Лорі, доки ще не пізно.

Розділ 6

Юніс

Червень 1974

Юніс поклала ключі від коробки з дрібною готівкою на місце і замкнула шухляду. Її шухляду. У її столі. Юніс працювала з Бомбардиром уже цілий місяць, і він послав її купити здобних булочок з помадкою для них трьох, щоб відсвяткувати цю знаменну дату. У той місяць, що минув, Юніс щодня приходила на роботу раніше і йшла пізніше, розтягуючи своє перебування в цьому місці й у цій компанії, бо той час змусив її паленіти від захопливих можливостей. За ці чотири короткі тижні вона дізналася, що Бомбардир — справедливий і щедрий бос, залюблений у роботу, свого собаку й кіно. А також її секс-символ. Він мав звичку цитувати свої улюблені фільми, і Юніс почала його наслідувати. Дівчина полюбляла більш сучасні фільми, але Бомбардир розкрив для неї принади деяких кращих фільмів «Ealing Studios». Своєю чергою, вона змусила його переглянути в найближчому кінотеатрі кілька нових фільмів. Вони погодилися на тому, що «Добрі серця і корони» — дуже миле кіно, «Коротка зустріч» — трагедія, «Екзорцист, або той, що виганяє диявола» шокує, але там є кілька смішних епізодів, «Плетена людина» заморожує кров, «Оптимісти під дев’ятьма в’язами» — феєричний фільм, «А тепер не дивись» — кіно, звісно, харизматичне, та в ньому надміру задіяно оголені сідниці Дональда Сазерленда.[14] Юніс навіть збиралася купити пальто з червоної вовняної байки, як оте, що носить карлиця в фільмі.