read-books.club » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 242
Перейти на сторінку:
і ще, чого доброго, в нападі революційного ентузіазму впишеться в яку–небудь партію! Господи, Боже мій, тільки не в партію! Партії, які б вони не були, доктор Драгомирецький категорично засуджував. Доктор Драгомирецький розхвилювався до краю, але дзиґарі в їдальні вдарили — за чверть восьма, — доктор ухопив свій кашкет з двома дашками, спереду і позаду, — «здрастуй і прощай» — і ринув прожогом через квартиру, до парадного і вниз. О восьмій починається в Олександрівській лікарні обхід, а на обхід Гервазій Оникійович Драгомирецький ще не запізнився ні разу за своє життя, навіть коли цар Микола зрікся престолу. Він же був лікар, він завжди повинен бути на посту — біля ліжка хворого, щоб полегшувати людям страждання, щоб стати в опір невблаганній смерті з косою…

Чоловічок у жовтому чесучевому піджаку з балкона зник, і Йванові відразу стало легше.

— Га, Максиме, чуєш, слухай мені сюди? — запитав він в свого побратима, кума вісімнадцять літ, а віднині і свата. — Може, того клятого доктора, — він кивнув на порожній мавританський балкон, — по–сусідському теж… запросити треба? Все ж таки — сусіди з дев'яносто сьомого року. Га, раз таке діло? Як міркуєш, Максиме?

— А чого ж! — зразу схвально відгукнувся Максим, пишаючися, що й цього разу вирішальне слово надається йому, отже, авторитет його безперечно зростає. — І запросимо! Нехай знає, інтелігент, нашу робочу цивілізацію! От зараз удвох підемо і запросимо. На дорозі переймемо. Він саме в Олександрівську лікарню зараз поспіша…

Максим затупцював, готовий зразу бігти, і таки справді побіг, бо саме в цей час грізна Марта, вперши руки в боки, наближалась до нього — сувора, неначе на розправу.

Розправа і йшла. Хіба могла Марта дати згоду на те, щоб кров її, її рідна дочка, та пішла під безбожний вінець?

Та меткий Максим вже був за ворітьми.

— Іване! — гукав він аж з вулиці. — То я пішов присоглашати! А йди–но мерщій! Стільки діла: треба ж і прапора позичити, і людей обійти. Не барись: вже сонце високо!

Харитон Києнко з досадою шваркнув кашкетом об землю:

— Ат! Як до діла, то треба б по чарці і — на–гора! Як у нас на «Марії–біс», А то… починається антимонія!




Ой у полі та овес рясний
1

А втім, зразу й виявилося, що обрядити весілля не так просто.

Хоча найвідповідальніші етапи шлюбного обряду — сватання з колупанням печі та заручини з журливим дівич–вечором — і були вже втрачені безповоротно через нетерпеливість молодого покоління, одначе всі інші ланки з довгої процедури одруження ще можливо було виконати. А додержати процедури потрібно було неодмінно — в ім'я дальшого щасливого життя молодого подружжя.

На цьому затялись, вірні традиціям дідів, Марта з Меланею при одностайній підтримці жіноцтва цілої вулиці.

Попів — раз вони ставали в непримиренний конфлікт з принципами батьків, здобутими за п'ятнадцять літ відвідування потаємних соціал–демократичних гуртків, — нехай тимчасом і не треба: Меланя з Мартою поміж собою вирішили спокутувати гріх тим, що, коли вродиться мале, потай охрестити його в церкві. Але без рушників, гільця, короваю і танців навколо діжі, як це одвіку в народі повелося, — одруження, за категоричним свідченням усього жіноцтва з Рибальської, не могло бути визнане дійсним.

Мужчини зробили були спробу опиратися і висунули пропозицію просто сідати до столу, тільки зліплені будуть вареники з сиром. Однак під несхитним натиском дружного жіноцтва примушені були здати позиції.

Тим–то Данило — молодий, але на правах нареченого — був, як і належить нареченому, відряджений наймати музики та обійти сусідських парубків із запрошенням «на першу чарку», а також і до лаврської проскурниці пані Капітоліни — за тим, що в чарки наливають.

Тосю — молоду, яка, проте, не виконала ще неодмінних обов'язків нареченої, — нагнали до хати збирати плече'ві рушники для сватів, білі хусточки для свекра та дружок, а для жениха — червону квітку до шапки. Виявилося, що пришиття червоної паперової квітки до шапки жениха руками самої нареченої конче потрібне, бо означає, що віддається дівчина не з примусу, а з власної волі й палкого кохання.

Після того належно навчені були й Іван з Максимом. Йти по поважних сусідах, кланятися і запрошувати на весілля вони, виявляється, повинні були неодмінно з ціпками в руках — дарма що обидва почувалися цілком на силах і костурів не потребували. Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а — патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків.

1 ... 8 9 10 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"