Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Є дзьоб, — сказав Повзик і так рубонув, що накривка тільки свиснула в повітрі.
Засичали бульбашки, задзюркотіла мінеральна вода.
— Товариство! — виголосив капітан Коот, піднімаючи в обох лапах наповнену водою баночку з-під гірчиці, і легенько забарабанив хвостом по порожньому відру, просячи тиші.— Нічого так не зближує, як спільно пережита пригода. Година спільних активних дій більше свідчить про нашу вдачу, аніж рік поверхового, — коли тільки бачишся і спілкуєшся, — знайомства. Я хотів би, щоб ми називали один одного на «ти» й по імені. Перш ніж розпочнемо вечерю, хтось із нас повинен запропонувати випити на брудершафт. Я прошу дозволити зробити це мені, як господареві…
— Брудершафта пропонують згори вниз, — втрутився Повзик, — тож, може, я…
— Або я, як найстарший, — несподівано докинув Овальний.
— Згода, згода! — заспокоїв їх капітан. — Усі пропонують, усі п’ють.
Дзенькнули скляні посудини, залунали в повітрі чоловічі поцілунки, голосно й дуплетом, наче постріли з двостволки.
— Кличте мене Йонатан.
— Ерик.
— А мене Бікі.
Почувши це дивне ім’я, Вусатий і Крилатий згадали, що досі не знають, хто такий Овальний і з яких країв він родом.
Видався їм сумнівним і його вік.
Проте ніхто ні про що не спитав, тому що добряче-таки зголодніли.
За чверть години вони вже понаїдалися і тепер смакували, дожовуючи, досмоктуючи, догризаючи наїдки під третю пляшку мінеральної води. Коотові й Повзику кортіло розпитати в Овального, що з ним сталося, але вони вважали, що це негречно і неделікатно. Тому розмова точилася тільки про якість страв.
— Слимачки — пір’ячко оближеш!
— Агар-агар — напрочуд смачний багряник!
— Пречудовий паштет із… бляшанки, — Йонатан в останню мить прикусив язика, мало не бовкнувши, що паштет — із птиці. Чого доброго, Ерик образиться. — І травень як на замовлення!
Капітан вчасно змінив тему, вважаючи не без підстав, що навіть у змішаному повітряно-водно-наземному товаристві розмова про погоду — відносно безпечна.
— Ранкові роси в травні бувають досить неприємні, та вже через годину-дві після сходу сонця можна добре вигрітись на осонні,— провадив він і врешті спитав: — А як висхідні повітряні течії? Чи багато у вас торік під лісом розвелося жаб?
— Жаба — це для лелек, — відповів Ерик. — А щодо повітряних течій, то мені що, більше робити нема чого, як вивчати їх?
— Але ж це все-таки здорово. Якби в мене були крила…
— Пі-пі-пі, тю-тю-тю, хі-хі-хі! — не витримав Повзик.
— Чого ти смієшся? — спитав Йонатан, трохи вражений.
— Уявив собі, хі-хі, кота в польоті, пі-пі. Ой, зараз упаду з дерева!
Кіт, поклавши голову на лапи, мовчав.
— Чого тобі заціпило? — спитав Повзик.
— Намагаюсь уявити собі добре вихованого птаха, і ніяк у мене не виходить.
— Літаючий кіт? — мовив Бікі, щоб загасити небезпечну суперечку. — А що в цьому дивного?
— Якраз кілька моїх колег із війська, колишніх десантників, літають на пасажирських лініях. На них покладено секретне завдання — запобігати викраденню літаків, — пояснив Йонатан. — В разі чого — кидаються з пазурами.
— Та й у космос теж перший не птах полетів, а чотириногий, — докинув Бікі, надто пізно подумавши, що трохи передав куті меду.
— Це правда, — холодно відказав капітан. — Проте, Бікі, я далекий від того, щоб ставити себе на один рівень з якимсь плазуном.
— Я перепрошую за невдалі слова, — сказав Овальний. — Але польський травень для мене місяць холодний, я й досі ще як слід не прокинувся, от і зморозив дурницю.
— Першим повинен був полетіти кіт, — впевнено мовив Йонатан. — Повернувшись, він розказав би всю правду, оскільки ми належимо до створінь незалежних. На відміну, скажімо, від декотрих інших чотириногих, які йдуть на все, щоб тільки сподобатись. На жаль, це не перша й не остання помилка, якої припустилися люди.
Кінець вечері минув у спільних спогадах про численні людські помилки, і лише коли все було з’їдено й старанно прибрано, капітан Коот поправив гілочки у вогні, лизнув гомогенізований сирок і сказав:
— Дорогий Бікі! Коли тебе спитали про причину погоні й характер злочину, а точніше, гаданого злочину, ти сказав нам, що йшлося про припинення роботи, здійснюваної в умовах, шкідливих для здоров’я, з чого випливло, випливло…
— Випливло викриття зловживання владою керівником «Самексу», — підказав Бікі, легенько плескаючи плавцями по воді, рудій від блиску полум’я.
— Ти не хотів би нам розповісти, як усе це було?
— Щиро і ясно, — сказав Ерик. — Так, щоб кожен звичайний птах міг зрозуміти. Зрозуміти навіть після щедрої вечері та ще й уночі, коли всі порядні створіння сплять. Або й не сплять, — додав він, подумавши, що остання фраза може образити Йонатана.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.