Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

що від занадто швидкого руху печінка лопне і розтечеться рідотою. Закінчивши роботу, став чекати, коли, на його думку, приготується серце — відсутність годинника трохи збивала з пантелику, так що намагався внутрішнім чуттям визначити плин часу — з цим виходило погано. Адже в минулому «житті» годинник був скрізь: на руці, в телефоні, на екрані комп'ютера, на щитку автомобіля — практично завжди поруч і під рукою. Деякий час сидів, не рухаючись, спостерігаючи за вогнищем і прислухаючись до навколишніх звуків: савана жила своїм життям — було досить шумно, що він визнав хорошим знаком. Значить небезпечних мисливців, на кшталт цих дивних кішок-хамелеонів поруч немає, інакше все навколо, швидше за все, затихло. Так реагують дрібні тварини на присутність небезпечного або великого звіра — хоча так було на Землі, а тут могло бути і не так.

Коли від першої порції гарячої смаженої їжі пішов приємний аромат, Віктор відчув жахливий голод і приємні спазми в шлунку. Тут він згадав про свої напади і трохи здивувався: черговість таких наскоків болю скоротилася, адже останній був ще з ранку, коли він з'їв розігріту консерву. Адже до того, ще буквально учора, у нього було по три напади за день, та і вночі теж. Хотілося вірити в диво і для себе вирішив, що незрозуміла подорож через фіолетовий вир світла пішла його організму на користь. Відразу кидатися на гаряче пригощання остерігся: зчепивши зуби, і пускаючи слину, вирішив дати йому ще трохи часу на смаження, про всяк випадок, так би мовити — продукт все-таки новий для його кулінарних навичок.

— Ще двічі переверну шашлички — і все! — твердив він сам собі — більше не варто, ще пересохне, воно і так досить жорстке,… та і довше терпіти немає майже сил, кишки марш грають — зараз би мамонта з'їв!

Нарешті дійшла черга і до делікатесу, як назвав печінку наш кухар: зняв усі шампури із запеченим серцем, склав на чисту ділянку трави, а на опори шашличниці поклав шматок ексклюзиву і додав трохи палива для вогнища — благо балки, що впали, досить непогано розламувалися ударами топірця. Серце кошака виявилося так собі: жорсткувате, але цілком їстівне, тим більше що було посолено перед приготуванням — нашого туриста це не зупинило, поки не зжував один цілий шашличок. Потім пару ковтків води — дорогоцінної рідини залишалося усього півлітра, слід було терпіти, адже доки ніяких варіантів роздобути цінну вологу не було. Між тим шматок печінки шипів над вогнем і поступово зменшувався в розмірах, що не сховалося від уваги кухаря.

В принципі, нічого незвичайного — під впливом високої температури основна частина продуктів стискається в об'ємі, втрачаючи вологу, але конкретно цей інгредієнт втрачав об'єм занадто швидко. Знаючи з досвіду свого життя, що печінка смажиться не більше десяти-п'ятнадцяти хвилин, щоб не затвердіти, новоявлений кулінар уважно стежив за процесом, подумки відлічуючи час. Давши невеликий запас на товщину «заготівки», незабаром перевернув шматок на іншу сторону, почавши новий відлік. До цього моменту шматочок зсохнувся майже на третину, рясно крапаючи своїм соком на вугілля вогнища, чим трохи спантеличив кухаря.

— Такими темпами тут залишиться кілограм всього — на два рази підкріпитися молодому організму — засмучувався турист, безпорадно спостерігаючи за усиханням ніжного продукту. Якась неправильна печінка, неправильна тигруля і неправильна природа!

Чекати приготування довго не довелося — відмірявши собі ще п'ятнадцять хвилин, як крайній термін, зняв вечерю, що значно полегшала за той час з шашличниці і з благоговінням принюхався: пахло просто чарівно.

— Сподіваюся, і смак буде не гірший за запах — став різати порцію делікатесу — тепер різалося нормально.

Вирішив відрізати порційно, по одному прутику. Перший, дегустаційний шматочок проковтнув на одному зітханні:

— О!!! Ось це шик! Яка насолода — це у декілька разів краще за мою улюблену смажену курячу печінку з різаною цибулею, і майонезом… мням-мням.

З'ївши половину від цілого, трохи засмутився — якось замало буде для молодого хлопця в розквіті сил на свіжому повітрі. Довелося з жалем відкласти залишки смаколика на завтра, і добити шлунок до повноти шашликом з серця. Провіант, який залишився після вечері, склав в рюкзак — там була парі кульків — до завтра з ним нічого не станеться. Підкинувши ще одну балку у вогнище, став влаштовуватися на нічліг — тут особливих проблем не було: трава була м'якою і високою, ліг в одязі, під голову уклав рюкзак. На ніч вирішив надіти пошарпану безрукавку, перевірив пістолет — ніби все нормально, улігся і став роздумувати над минулими подіями. Зрозуміло, що його кудись перенесло, але ось куди — місцевість була схожа на Африку, або на будь-яку країну зі схожим кліматом. Бентежили тільки цих двоє хижаків, вірніше їх шкура — дуже незвично. Роздивляючись чисте, безхмарне небо над головою, ловив себе на тому, що чогось бракує: зірок було багато, але малюнки сузір'їв були не знайомі йому,… хоча, якщо признатися, то по виду він пам'ятав тільки ківш Малої ведмедиці…. смутно.

— Якщо я в районі Африки, то малюнок сузір'їв має бути іншим, марно намагатися щось упізнати, тому… — тут його осяяло, і він хлопнув себе по чолі — а де Місяць, Вітя, які сузір'я — де супутник Землі? Його-то адже повинно бути видно у будь-якому випадку, раз небо чисте і безхмарне — хоч у вигляді серпа, хоч у вигляді повного диска,… а це значить, Вітя, що ти попав — хоча про це можна було здогадатися і раніше, якщо подумати про цих кішок-хамелеонів!

Роздумуючи на тему власного попандоса, турист продовжував роздивлятися небо над собою, де трохи пізніше виявив декілька незрозумілостей: спочатку його увагу притягнула яскрава виблискуюча точка, що повільно пливла по темному небу справа наліво. Рухалася вона з однією швидкістю і в одному напрямі, потім виявилася друга така ж, але тьмяніша — та рухалася перпендикулярно першій, але також повільно і прямолінійно.

— Не зрозумів? — здивувався наш герой — мені на думку спадають тільки дві аналогії з життя: або це супутники, якісь занадто