read-books.club » Сучасна проза » Рибалки 📚 - Українською

Читати книгу - "Рибалки"

125
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рибалки" автора Chigozie Obioma. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 87
Перейти на сторінку:
Абіолою, колишнім кандидатом у президенти. Я помітив дохлого таргана — можливо, убитого в гніві — його голова тепер була розмазана по вичовганому жовтому килимку. Це нагадало мені про ті зусилля, яких ми доклали, щоб знайти ігрову приставку, яку батько заховав від нас і яка б утримала нас від риболовлі. Якось у пошуках приставки ми обшукали кімнату батьків, поки мати з малечею кудись пішла, але її ніде не було — ані в батьковій шафі, ані в жодному з незліченних комодиків. Тоді ми взяли батькову стару металеву скриню, ту, про яку він казав, що її придбала для нього наша бабуся, коли він уперше поїхав із села до Лаґоса 1966 року. Ікенна був певен, що приставка лежала там. Ми перенесли залізну скриню, що була важка, наче труна, до кімнати Ікенни й Боджі. Тоді Боджа ретельно перепробував усі ключі, що в нас були, аж поки кришка зі скрипом не підстрибнула вгору. Поки вони несли скриню, з неї виліз тарган, видерся на іржаву кришку й полетів собі геть. Коли Ікенна відкинув кришку, кімнату заповнили темно-червоні комахи. Ми й оком не встигли змигнути, як один тарган уже опинився на жалюзі, інший повз головою донизу дверцятами шафи, а ще один заповзав у кросівок до Обембе. Ми з братами з криками тупотіли по тисячах тарганів майже тридцять хвилин, намагаючись наздогнати їх, а вони розбігалися навсібіч. Тоді ми винесли скриню геть. А після того, як ми замели кімнату від тарганів, Обембе приліг на ліжку, і я побачив у нього на підошвах розтовчені шматки тарганів: відокремлений зад, розтовчену сплющену голову з вилізлими очима, шматки відірваних крил, що позалазили аж у проміжки між його пальцями, і жовту речовину, що вичавилася з грудей комах. Один лежав під його лівою ногою, розплющений до товщини паперу, з розчепіреними крилами.

Мої думки, подібні до монетки, що обертається, застигли, коли батько неочікувано спокійним голосом сказав:

— Отож, Адаку, ти сидиш тут і по всій правді кажеш мені, що мої хлопці — Ікенна, Боджанонімеокпу, Обембе й Бенджамін — і були тими, кого бачили на річці? Саме на тій небезпечній річці, де встановлено комендантську годину, і на якій, як відомо, зникали навіть дорослі?

— Так і є, Діме, вона бачила саме твоїх синів, — відповіла вона англійською, бо батько раптом перейшов на неї і наголосив кожен склад у слові «зникали» особливим тоном.

— Сили небесні! — кілька разів швидко повторив батько, викрикуючи так, що склади розділилися, і два слова звучали як «Сили-не-бесні», нагадуючи звуки, коли хтось біжить металевою поверхнею.

— Що це з ним? — спитав Обембе, наблизившись до самісінької межі плачу.

— Та закрий свого рота, — тихо гаркнув Ікенна. — Хіба я не казав вам кинути рибалити? Але ви всі вирішили послухатися Соломона. Ось вам результат.

Батько спитав:

— То ти справді хочеш сказати, що вона бачила моїх хлопців? — одночасно з Ікенною, і ми почули, як мати відповіла: «Так».

— Сили небесні! — вигукнув батько ще голосніше.

— Вони всі в хаті, — сказала мати, — спитай їх і дізнаєшся сам. Як подумаю, що вони справді купили рибальське знаряддя, гачки, вудилища й грузила на кишенькові гроші, що ти їм давав, то стає ще гіркіше.

Матір виразно акцентувала слова «на кишенькові гроші, що ти їм давав», і це глибоко вжалило батька. Він, певно, почав звиватися, як проколотий черв’як.

— І довго вони цим займалися? — спитав він. Мати, прагнучи відмежуватися від провини, трохи повагалася, і тоді батько рикнув: — Хіба я говорю до глухонімої?

— Три тижні, — визнала вона переможеним голосом.

— Сили небесні! Три тижні, Адаку. З тобою під одним дахом?

Однак то була брехня. Ми сказали матері, що все тривало три тижні, бо сподівалися, що це зменшить нашу провину. Але навіть цієї неточної інформації було досить, щоб розпалити батьків гнів.

— Ікенно! — заревів він. — Іке-енно!

Ікенна, який увесь цей час, відколи мати почала свою розповідь, сидів на підлозі, підскочив на рівні. Спочатку він кинувся до дверей, тоді зупинився, ступив назад і взявся рукою за сідницю. Він одягнув ще одні шорти, щоби бодай трохи зменшити вплив того, що на неї чекало, хоча він, як і решта з нас, розумів, що батько, скоріш за все, битиме по голій шкірі.

Він підняв голову й крикнув:

— Сер!

— Зараз же йди сюди!

Ікенна, обличчя якого було всипане веснянками, схожими на бубони, пішов уперед, зупинився перед невидимим бар’єром, що раптом виник на його шляху, а тоді вибіг з кімнати.

— Вийдіть усі сюди, перш ніж я дорахую до трьох! — гукнув батько. — Бігом!

Ми відразу сипонули з кімнати й стали тлом позаду Ікенни.

— Я так розумію, ви чули, що розповіла мені ваша мати, — сказав батько, і на його лобі проступили довгі смуги вен. — Це правда?

— Це правда, сер, — відповів Ікенна.

— Тож… це правда? — сказав батько, і його очі миттєво прикипіли до опущеного лиця Ікенни.

Розлючений, він не став чекати відповіді, а одразу ж пішов до своєї кімнати. Мої очі впали на Девіда, який сидів на одному з диванів з пакунком печива в руці й готувався дивитись, як нас відшмагають, а тим часом батько повернувся з двома батогами, один закинувши на плече, а інший міцно стиснувши в руці. Він витяг на середину кімнати невеличкого столика, за яким зазвичай їв. Мати, яка щойно прибрала з нього тарілки й протерла ганчіркою, застебнула раппу на грудях і стала вичікувати миті, коли батькове покарання зайде надто далеко.

— Кожен із вас простягнеться скатертю на цьому столі, — сказав батько. — Кожен отримає свого прочухана по голій шкірі, так, як ви прийшли у цей грішний світ. Я впріваю й мордуюся, щоб відправити вас до школи, щоб ви отримали західну освіту, як цивілізовані люди, а натомість ви захотіли стати рибалками. Ри-бал-ка-ми! — він кілька разів вигукнув це слово, наче для нього воно звучало прокляттям, і, повторивши його надцять разів, він наказав Ікенні витягнутися на столі.

1 ... 8 9 10 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рибалки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рибалки"